***
Від Даки
— Оскар, хто ви?
— Дака, а хто ви?
Він простодушно поглянув мені в очі. У нього були дуже приємні риси обличчя. Ніколи б не подумала, що це...
— Ви демон? — проігнорувала питання я. — Чи все таки ангел?
— Ангели служать Богу. Згідно релігії, так? Демони... ну, мабуть дияволу. Натомість, я нікому не служу. І сутність всередині вас — також служить лише собі.
Він знову звертався до мене на “ви”. Хоча перед тим уже говорив на “ти”. Дивний...
— Як ви його назвали? Гримуар?
— Так.
— Звідки ви знаєте це ім'я? А вас насправді як звати?
— Зараз Оскар. Неважливо, як я називав себе колись.
Ми пили каву на кухні його чудової квартири. Лук'ян залишився у вітальні, споглядаючи зображення на феноменальному екрані телевізора. Він дозволив нам із Оскаром поговорити віч-на-віч. Але всі питання, котрі я ставила йому, залишали ще більше загадок.
— Що ви мали на увазі, коли сказали, що демони не входять в душу людську, а завжди там?
— Душа — це територія незвіданого. Люди живуть розумом, усвідомленням. А те, що несвідоме — воно приховане. Це і є душа. Вона пов'язана із вічністю, із безкінечністю. Все, що ти не знаєш про себе — приховане за душею. Як і демони.
— Для чого я йому?
— Хтось живиться хлібом, хтось чужою енергією. А хтось — душами людськими.
— Але як він приходить? Є ж якісь причини чому я, а не хтось інший.
Чоловік замислено поглянув у вікно:
— Було щось таке, чого ти дуже хотіла останнім часом?
— Так. Реалізуватись. Щоб моя творчість почала приносити якісь гроші. Щоб все запрацювало.
— За все потрібно платити свою ціну.
Звісно. Але чомусь у когось все виходить легко, гроші сипляться на голову, а хтось працює як проклятий і збирає крихти. А коли хоче чогось більшого — то до нього одразу приходять кляті демони!
— Що мені робити, Оскар? Як позбутись... всього цього?
— Це не правильне питання. Запитай, як він зайшов так далеко, що зміг отримати контроль над тобою.
— Як він це зробив?
— Через обман. Ми обманюємо себе повсякчас і через обман піддаємось фальшивим переконанням. Потрібно розкрити те, що стоїть за ілюзією. Отримати бачення над баченням.
— Ви могли би говорити не загадками?
— Буквальніше? Було щось таке, що... сутність показала вам, як доказ... свого існування.
Я згадала поїздку у той примарний район. Його дім. І самотнє мертве тіло.
— Так. Було.
— Тоді перевір це. Перевір цю конструкцію на міцність.
Кава була смачна. Оскар зробив її у чудовій, дорогій кавовій машині, що стояла на кухні. Але вона закінчилась... Як і ця розмова, у якій я шукала підтримки.
Я зітхнула.
— У вас гарний дім. Чим ви займаєтесь?
Оскар усміхнувся і раптом взяв мене за руку. Це був дуже ніжний, приємний дотик.
— Я рятую молоді душі. Ті, що ще не набрались сил. Але завдання якраз у тому, щоб позбутися підтримки із-зовні і знайти її всередині себе. Перейти від малої колісниці до великої. Я думаю, твоє покликання у цьому.
У ньому відчувалась сила. Упевненість, котрої мені бракувало.
— Хотіла б я, щоб ви були завжди поруч...
— Тепер, коли ти познайомилась зі мною, ти точно знаєш — супроти нічних демонів ти завжди маєш підтримку денних створінь. Світла мало у всесвіті, але сАме воно розтинає пітьму.
Голова ніби затерпла. Приємний транс, немов від голосу Лео, огорнув мене. Так, напевно, дитина відчуває себе у обіймах матері...
— Що ти знаєш про цього Оскара? — питаю я у Лук'яна, коли ми уже покидаємо квартиру.
— Нічого. Просто одна знайома у барі розказала мені, що є людина, яка творить дива.
— У якому розумінні?
Він зітнув плечима. Ми вийшли на вулицю.
— Не знаю. Колись, можливо, це було звичайною справою — вигнати демона із людини. Але я не вірю у ритуали, які зараз проводять у церкві.
— Сама не знаю, хто у них вірить... Ти йому платив?
— Ні. Він не бере гроші.
— Цікаво тоді, звідки вони у нього.
— Мабуть, це і є його чудо, яке він творить!
Ми несміливо засміялись. Лук'ян обняв мене за плече:
— Все буде добре. Адже сьогодні ми боролись за життя, і воно дало нам ще один шанс.
— Ага. Прикинься і співай.
Добре, коли ми не сваримось. Добре, коли є кому довіритись. Коли ти разом із кимось.