РОЗДІЛ ІІІ. ПОЛЮВАННЯ ВІДКРИТЕ - 6

***

Від Тома

“Ах, обмануть мене не важко, я сам обманюватись рад...”

Інколи варто озирнутись назад, щоб побачити скільки обману приховує твоє минуле. Або не побачити, але замилуватись цим красивим обманом...

Я розташувався у робочому кабінеті на другому поверсі, щоб погортати свої старі щоденники у тихій атмосфері на самоті. Не планував знайти щось конкретне. Не хотів отримати якісь відповіді. Просто — побачити себе із дистанції років...

“Ми живемо у агресивному світі. Він ворожий до нас. Це моє найбільше відкриття останніх років. Світ не добрий, не керується любов’ю і справедливістю — ні, він не знає милосердя.

На вулиці стоїть бабуся. Вона продає у пластикових стаканах ожину. Одне її око не бачить, але другим оком вона з надією дивиться на кожного перехожого. “Купіть, будь ласка”. Коли проходиш повз неї, то серце стискається від співчуття. Проте світу байдуже. У більшості випадків світ не допоможе їй ні сьогодні, ні завтра. Це тому що він працює по-інших законах.

Так само він не допомагає левовій частці талановитих людей, не обов’язково допоможе хорошим людям і віддячить за добрі справи. Це тому що не існує закону справедливості, чесного розподілу ресурсів та винагороди за старання. Правила гри інші...

Але тепер про любов. Ми вважаємо, що любов — це основа всього, Бог і абсолют. Та смисл цього закону полягає у тому, що всі ми вийшли із однієї суті і неодмінно повернемось туди. Весь цей спектакль про несправедливість, війну і мир та інші страсті — закінчується і розпочинається на певному рубежі. А саме там, де кожен із нас стає окремою, ізольованою від всесвіту частинкою.

Там, де окреме відділяється від цілого — закінчується любов!

Ймовірно, у момент нашого народження закінчується любов і починається вічне прагнення до любові. До того, щоб повернутись у єдину сутність. Як сказав Еріх Фромм, ми можемо жити лише у два способи — щоб мати або щоб бути. Всі прагнуть мати і мати якомога більше, а просто бути — значить поступитись своїми інтересами. Та й сім’ю просто буттям ти не прогодуєш. Саме тому світ не добрий — він злий. Він вимогливий, він безжалісний, він тисне на нас, а не заколисує, наспівуючи гарну колискову. Світ це місце, куди ми приходимо, щоб загартуватись та віднайти любов і щойно ми це робимо — гра закінчується”.

Я підняв голову і замислено поглянув у вікно. Звідти відкривався чудовий краєвид на маєтки, що потопали у зелені. Заспокійливий пейзаж. “Ти у безпеці”, — шепотів він мені. “Ти контролюєш своє життя”. Не вірилось, що ці рядки написав я багато років тому.

Що ж, зараз я би міг додати, що відчувати себе частиною всього — це життєво важлива стратегія. Інакше ти помреш, борючись зі світом...

“Або ти танцюєш світ, або світ танцює тебе”, — цей вислів неправильний. Ти не можеш танцювати світ — ти можеш танцювати лише себе. Тому що світ — це Хаос. Або — квантове поле. Його закони непідвладні нашій психічній системі, адже головна функція її яка? Правильно — упорядковувати.

Порядок ніколи не збагне Хаос і не осилить його! Тому — лише себе танцюєш. І де власне цей ти? Він є. Він — на грані. На межі між внутрішнім Хаосом і зовнішнім Хаосом. Ось ця мембрана і створює вібрацію на ім'я Я (ТИ!). Людина.

Ми страждаємо тому, що підвладні ілюзії і уявленню про себе, як про окремий живий організм. Більшість із нас відчуває, що Я — це окремий центр почуттів і вчинків, що перебуває всередині фізичного тіла і обмежений його рамками. Цей центр “стикається” із зовнішнім світом інших людей і об’єктів, взаємодіє за допомогою органів чуття із рештою всесвіту, котра уявляється йому чужою і ворожою.

А можливо це просто чорна діра, горизонт подій, кут заломлення світла — ось які у тебе красиві імена! Ми наче чорні діри — прагнемо притягнути світло, але всередині стискаємо його до абсолютної чорноти”.

Я відклав щоденник, підвівся і став навпроти вікна. Я думав про своє життя. Багато років я робив свою роботу і вона у мене виходила дуже добре. «Везунчик». Успішне обличчя. Більшість мені заздрили. Чи означає це, що я був упевнений у тому, що роблю і любив це? Ні.

Мені пощастило, що така попсова і високооплачувана робота у мене виходила відмінно. Пощастило, що я так влучно знайшов своє місце під сонцем. Але частина мене, а, можливо, моє приховане єство прагнуло дечого іншого. Воно хотіло здивувати світ. Вразити його небаченим видовищем!

Саме тому я так старанно писав ці рядки у щоденник. Щоб упорядкувати свій внутрішній хаос. Щоб збагнути, як діяти. Хіба ні?

Я зітхнув і сів назад у крісло, але не зміг продовжити читати. Мені не хотілось знати відповідь. Не хотілось заглиблюватись у місця своєї душі, про котрі я знав так мало...