РОЗДІЛ І. ТЯГАР ТВОРЧОСТІ - 10

***

Від Тома

Хоч на дворі падав дощ, мій вірний таксист погодився приїхати забрати мене із бару. Ми закінчили нашу розмову зі співачкою Дака на потрібній ноті. Нам все ще було цікаво говорити, але ми уже сказали вдосталь. Що ж, я був майстром діалогів. Можливо, тому став таким хорошим актором. Короткі розмови, щоб проявити увагу і перекинутись кількома словами про погоду; розмови із друзями, коли ти обмінюєшся новинами у житті (як казав мій шкільний товариш, щоб дізнатись хто на коні, а хто в гівні); сімейні розмови, котрі були найдовшими та багато інших різновидів словесних контактів.

Трохи змокнувши під краплями дощу, я сів у автомобіль.

— Додому? — запитав мене водій, і я замислився.

Поїхати б у нічний клуб і... У мені говорив алкогольний демон. Том, спинись, ти уже у своїй країні. Тут тебе всюди упізнають. Гулянки просто не припустимі.

— Додому.

— Пічку підкрутити? Не холодно?

— Ні, нормально.

Таксист рушив.

Я знав всі паузи і акценти у розмовах. Що і куди розставити. Коли потрібен жарт, щоб розбавити серйозні репліки, коли змінити тему, коли поспівчувати і проявити увагу до співрозмовника. Все це я відчував, немов музикант, котрий віртуозно володіє своїм інструментом і готовий підхопити будь-яку мелодію. Лише назви тональність. Назви мені тональність цього моменту, Том? Мовчання-мінор.

За вікном машини миготіли вогні міста. Ми рухались повз інші заклади, будинки, людей. Могли б спинитись у будь-яку мить. Скільки можливостей створити іншу історію! Але я мусів їхати додому. До сім’ї...

Чимось мені сподобалась ця співачка. Тим, що у неї був цей дар до музики, котрий абсолютно точно був вартісним. Навіть захотілось потрапити у її шкуру. Молоду, ще не реалізовану. Я би не злякався — я завжди умів добиватись свого. Йти до мети упевнено і наполегливо. Адже нічого у цьому світі не може замінити наполегливість.

Щодо неї — дівчина може не справитись. Із її даром. Треба мати механізми захисту від таланту. Інакше він перетвориться у... зрештою, все це я їй намагався пояснити. Але й вона це відчувала. Дака, Дака, що ж робити? Я спробую тобі допомогти, але все залежить від твоєї сили.

Зрештою, жінки завжди сильніші від чоловіків. Один мій шкільний товариш якось сказав мені, що жінки — це енергетичні силачі. Не до порівняння із чоловіками. Хіба не так?

Автомобіль м'яко повернув на вузьку асфальтовану дорогу, і я упізнав свою вулицю. Несподівано швидко. Люблю хороших водіїв: вони плавно водять машину, ніколи не сіпають, вона знають, коли скинути, а коли додати. Із віком починаєш цінити уміння поводитись із речами у людях.

Молодь — недбала, незграбна, зрілі люди — мають смак, уміють обходитись із навколишнім світом.

— Дякую, — я щедро розплатився, подвоївши ставку.

— Будь ласка, Том. У будь-який час телефонуйте. І якщо щось потрібно буде — можете звертатись. Я гарантую повну анонімність.

На мить я завмер, але двері уже були відкриті і краплі дощу потрапляли всередину. Не можна показувати йому, що я думаю.

— Добре, — киваю.

Щойно таксист зробив мені непристойну пропозицію, можна так сказати. Немов знав, що у мене на думці. Чи може це бути підставою, щоб потім мене шантажувати? Може, якщо я прийму пропозицію.

Тихо відчинивши двері, я увійшов всередину дому. Тут було темно і тихо. Лін і малий скоріше за все спали. Я роздягнувся і пройшов на кухню. Увімкнув світло на витяжці — його було якраз достатньо, щоб трохи присвітити у приміщенні. Із шафи я узяв пляшку рому і налив собі ще трохи у склянку. Сів на диван. Через скляні стіни веранди, я бачив внутрішнє подвір'я дому, де падав дощ.

Чи знайоме вам таке відчуття, коли ти найбільше у світі не хочеш жити своїм життям? Коли ти мариш іншою історією. Гроші, успіх, кар'єра, дім, син, дружина — всього цього мало. Або це все не те. Я відпив ром. Там, на іншому боці планети, я мав це — щастя іншого життя. Мене ніхто не упізнавав на вулиці. Всі говорили іншою мовою. Я приходив у свій готельний номер і був там сам.

А потім приходила вона. Ніч за ніччю. Немов чорна богиня. Чи знайоме вам таке відчуття, коли ти переступаєш дозволену межу? Коли робиш те, про що заборонено навіть думати?

“О дивне божество, темнот мана і злудь!

Ти пахнеш мускусом і тютюном Гавани;

Твій батько — мурин; він, як чорний Фавст савани, —

Тобі вирізьблював з ебену гостру грудь;

Міцніша за вино схмеляюча могуть,

Що йде із губ твоїх, аж серце чахне й в'яне;

Як до пустельних вод спрагненні каравани,

Так до твоїх очей мої скорботи йдуть”.[1]

— Що це для тебе? — питає вона, лежачи поруч цілком голою. Обриси її смаглявого тіла губляться у сутінках кімнати. Язик місячного світла вилизує її груди.

— Що саме?

— Ці зустрічі. Цей секс.

— Для мене це шанс відчути себе живим.

— Ха, і коли ти встиг померти?