РОЗДІЛ І. ТЯГАР ТВОРЧОСТІ - 9

***

“Люди ростуть, як і рослини, одні у світлі, інші в тіні. Є багато тих, кому потрібна тінь, а не світло”.

Карл Юнг

Від Даки

Нічне місто було мокрим від дощу. Воно виблискувало, воно вилискувало оманливо.

Лук'ян викликав мені таксі.

— Ну що? Про що говорили? — спрагло питає мій друг.

— Про мистецтво і життя. Знайомились.

— Ну?

— Він цікавий. Сказав... Дещо сказав мені, але я тобі не розповім.

— Щоб не наврочити. Тьфу-тьфу! Сто процентів!

Лук'ян поправляє свою кучеряву шевелюру і пригладжує руками безнадійно зім'яту сорочку.

— Дака. Я думаю все буде добре.

— Колись так і буде.

 Хотіла б я знати, як це — добре. Адже воно обов'язково буде так. Хоча, можливо, не у нас із тобою, так мій друже?

Я озирнулась по залу. Кого шукаєш Дака?

Вогні цивілізації світили крізь вікно автомобіля. Грали мені плавний блюз. Тихо-тихо у вухах, яскраво — в очах. Дійсність — немов акварельні фарби.

Невже тепер все зміниться? Невже я виберусь зі свого коловороту турбот? Дака, кажи прямо — зі своєї ями.

Згадала — я повинна була заспівати із невідомим барменом. Тобто він же сам хотів, то де він зник?

— Привіт. А де твій напарник?

— Вивітрився. Чи ти не про Джек Деніелс? — витріщається на мене із оточення алкогольних пляшок бородатий Степан.

Його ім'я я добре знаю. Він тут працює барменом від самого початку. Ще один старий і безнадійний холостяк. Майстер невдалих жартів.

— Не про віскі. Другий хлопець... новенький.

— Він пішов. Якісь там обставини. Забув їжака нагодувати вдома, здається.

— Ясно... А як його звати, до речі?

— Ха! Хочеш із ним шури-мури, — Степан потер палець об палець.

Він мене дратував, якщо чесно. Тому я розвернулась і рушила геть.

Місто було сире і вогке. Вулиці вилискували довжелезними зміюками. Таксі везло мене додому у тиші. А всередині мене пульсувала якась пісня. Я ще не знала її імені і назви, але вона уже жила. Блюз вогників у твоїх очах.

“Всередині мене хтось присутній”, — хотілось мені сказати Тому. Хотілось зізнатись йому.

— Більшість людей думають, що акторство це щось дуже просте. Треба мати гарну зовнішність, уміти копіювати інших людей і запам'ятовувати свій текст. Але насправді акторство — це загравання із божевіллям, — сказав мені Том.

— Як думаєш, звідки воно береться? — запитала я.

— Божевілля?

— Так. Це ж... не правильно. Не нормально. Людина не повинна сходити із розуму.

— Хтозна. Залежить, що стоїть за цим образом божевілля. От, наприклад, якщо сказати, що за творчістю стоїть душа людини, то як це можна пояснити? Адже душа — це територія несвідомого, неопізнаного. І виходить, що Я-відоме має справу із Я-невідомим. На їхньому стику народжується творчість, але... знову ж таки — це гра із вогнем.

— Божевілля — це і є поразка Я-відомого Я-невідомому, — кивнула Я-Дака.

— Щось таке, — замислено погодився Том. — Ентропія.

— Прагнення всесвіту до хаосу?

— Вічний рух у бік хаосу. Ентропія, насправді, дуже складне поняття. Є й інше формулювання, що це таке... Ентропія — це те, як багато інформації нам не відомо про систему. Тобто не порядок і хаос, а відоме і невідоме. Зовсім інша точка сприймання.

— Ми почали п'яні розумні розмови? Вибач, що я не читала Канта і Гегеля.

— Також їх не читав... Але знаєш у чому фішка? Актори це такі люди, які постійно намагаються про це думати. Про техніку гри, про усвідомлену частину творчості. Щасливі ті, хто можуть захиститись від своєї душі... А ви — музиканти — більше віддаєтесь цьому несвідомо.

— Ага. Ми одержимі. Нам не треба упорядковувати — лише ентропіювати.

Місто було одержиме собою. І я — така маленька і безпомічна — пливла цієї рікою вогнів, відблисків і крапель дощу по вікнах. Блюз — це музика ентропії.

Мій дім прийняв мене темрявою і прохолодою. Я увімкнула світло і скинула мокрий одяг — все таки зуміла промочитись по дорозі між баром і авто, між авто і будинком. Моєї невеличкої квартири якраз вистачало для моїх невеличких потреб. Замкнула за собою двері, роззулась і віднесла інструмент у єдину кімнату.

Потім роздяглась і залізла у теплий душ. Якийсь час грілась під потоками води і трохи отямилась від алкоголю. На кухні закип'ятила електрочайник. Все заради тепла і світла у моїй домівці. Я рослина, котра любить світло, правда ж?

Загорнута у халат, я сіла за свій вірний синтезатор. Пальці торкнулись клавіш. У двері хтось стукав — якась мелодія. Вона уже жила у мені.