РОЗДІЛ І. ТЯГАР ТВОРЧОСТІ - 8

***

Від Тома

Я зібрався у бар. Мені просто потрібно було вибратись із дому, де все було так... гладко та ідеально. А ще — дружина і син постійно прагнули уваги. Можливо, я скоро адаптуюсь, але поки що... чоловік завжди прагне на волю. Це не домашня тварина.

— Ти куди? — питає мене Ліна.

— Поїду в один бар. Посиджу трохи із Тілем.

Брехня. За нею ще одна брехня і ще одна. Потрібно було хоч Тілю дати знати...

— Чоловічі посиденьки?

— Ага.

— Сім'я уже набридла?

Стоячи серед кухні, я ніяково дивлюсь на дружину. Знаєте, що найстрашніше у подружньому житті? Коли ти ображаєш жінку. Або коли у неї поганий настрій. Тоді весь внутрішній космос дому руйнується і впадає в хаос. Тому я для себе вирішив завжди, за будь-яку ціну тримати Ліну у хорошому настрої.

Брехня мені у цьому — завжди перший помічник.

— Ну як ти таке можеш казати? — додаю своєму обуренню трохи театральності, щоб перевести все в комізм. — Просто трохи чоловічих посиденьок. Багато пити не буду. Вернусь не пізно. Тобі щось узяти?

— Та ні.

Вона трохи засмутилась. Що ж, я знаю як це підправити.

— Ти також можеш влаштувати собі якусь гулянку. Із дівчатами. Можемо, викликати няньку, хай посидить з малим.

Наближаюсь до Ліни, торкаюсь її спини. Вона стоїть біля стола — наводить порядок на кухні.

— Що скажеш?

— Не знаю. Сьогодні точно ні. Але я подумаю над твоєю пропозицією.

Вона повертається до мене, і я цілую її. Бачу по очах — можна. Все гаразд. Вона прийняла мою волю. “Твою брехню, Том?”

— Або знаєш, що ще краще? — каже раптом вона. — Щоб ми поїхали десь на вихідних.

— Для чого на вихідних? Ми з тобою не працюємо.

— Гриць ходить до школи, забув?

— А-а... Точно. Куди поїхали?

— Не знаю. Тільки не у торговий центр. Хочеться десь за місто... Може на природу.

— Хочеться на американські гірки, але підійде й природа?

Ми сміємось. Обоє знаємо, як ми полюбили один парк атракціонів біля моря, але він знаходиться у іншій країні. А тут, у нас, нема нічого й близько подібного.

— Ми щось придумаємо, — обіцяю дружині.

Її хороший настрій — будь-якою ціною.

Через декілька хвилин покидаю дім і відчуваю полегшення.

— Тіль, здоров.

— Гей-гей, Том. Радий тебе чути!

— Мені потрібно, щоб ти мене прикрив. Я сказав Лін, що їду у бар посидіти із тобою.

— Справді? Тоді послуга за послугу: завтра ти виступаєш перед нашими акторами. Я зроблю... ні, післязавтра, напевно. Чекай, я тобі скину інформацію. Треба анонс зробити і придумати, скільки вони заплатять.

— Добре, добре, — я протер вікно таксі, у якому їхав.

— А у Лін хіба є мій номер?

— Звичайно є.

— То мені треба їхати у бар?

— Ні, не треба.

— Ок. На зв’язку Том. У разі чого — набирай.

— Домовились.

Тіль — хороша людина. Як я це визначаю? По його готовності допомогти. Він любить бути корисним, надавати послугу, одним словом — допомагати людям.

— Із поверненням. Давно вас не бачив, — звертається до мене таксист.

— Дякую, — киваю йому із заднього сидіння.

Я не взяв авто, адже планую трохи випити у барі. Зазвичай мене возять два знайомих таксиста. Обидва — не чіпляються із зайвими питаннями і не просять автографів чи зробити спільне селфі.

— Були десь на зйомках? — безпристрасно цікавиться водій.

— Саме так. На іншому боці земної півкулі.

— Невже у самому серці кіноіндустрії?

— Так.

— Це уперше у вас там зйомки?

— Угу...

— Як враження?

— Змішані. Кожен день у мене міняються враження щодо цієї сторінки мого життя.

— Розумію.

Більше він не вимовив ні слова. Таксист увімкнув музику (він знав, яку хвилю я люблю) і спокійно доправив мене до місця призначення.

— Забереш мене? Довго сьогодні працюєш?

— Виїхав на нічну зміну. Звичайно заберу. Телефонуйте.

Надворі було уже темно. Біля входу у бар стояло декілька молодих людей. Курили і про щось жваво розмовляли. Я натягнув кепку і зайшов всередину.

Це був звичайний, непримітний бар. Раніше я тут не бував. Вирішив відвідати нове для себе місце. Дальній столик біля стіни видався для мене найкращим пристанищем.