РОЗДІЛ І. ТЯГАР ТВОРЧОСТІ - 4

***

Від Тома

У фільмі завжди є декілька сцен, яких ти чекаєш зі страхом. Ти дивишся на графік зйомок і ось вони — уже скоро. І ти починаєш нервуватись, тому що боїшся, що не впораєшся із ними. Як зіграти ці сцени? Як це зробити??

— Привіт, Том!

Брама відчинилась, і вона кинулась мені у обійми. Екшн! Зйомки почались і другого дубля не буде. Том, ти повинен справитись!

— Привіт, моя люба. Нарешті ми разом.

Її тіло тепле. Пахне домом. У кожної сім'ї є свій запах. Ним пахнуть всі члени родини, але наш запах сім'ї походив від цієї жінки.

— Я так скучила, — шепоче дружина мені на вухо.

— Я також неймовірно скучив.

Ми розриваємо обійми. Тут потрібен поцілунок, Том, не забуть про це.

Я цілую її. Не надто пристрасно, але ніжно і тривало. Сонце гріє нам обличчя і весняний день такий приємний. Як тоді, коли ми уперше із Ліною зустрілись. Я був ще нікому не відомий актор, котрий приїхав підкоряти столицю, і навчався на другому курсі театрального інституту. А вона... Вона була чудова. Фантастично красива серед болотяного березня.

— Ти голодний? Ти їв щось? — проявляє Ліна турботу.

— Все добре. Голодний. Не їв, — сміюсь.

Вона також підтримує сміх. У Ліни було чудове почуття гумору, хороші манери і взірцеве виховання. Вона проявляла благородство у кожному порусі свого тіла.

Я підхоплюю свою валізу і, зачинивши ворота, ми рушаємо до будинку. Це я купив його. Перед домом стоїть сад. Чесно, я ним не дуже займався, але хотів саме такий — із пишними яблунями і вишнями.

— Тату! — лунає дзвінкий вигук із двору, що позаду будинку.

— Гриць! — відповідаю йому.

Пришвидшую крок — кваплюсь на голос мого сина. Через мить, із-за рогу дому,  з'являється він. Завжди веселий і радісний. Цей хлопчик був слухняний, практично не рюмсав і любив проводити час зі мною. Останнє у нього вдавалось не часто.

— Як ти, малий? — відставляю убік валізу і хапаю його на руки.

— Добре тату, я так скучив за тобою.

— А я як скучив!

Несу його на руках до нашої альтанки під деревами. Ми уже у внутрішньому дворі, який виглядає саме так, як я і хотів. Уявляв половину життя. Красива, біла веранда, скляні стіни, акуратно підстрижені зелені туї та клумби із квітами. Ліна уже подбала про них — все цвіло і пахнуло. Подвір'я ховалось за надійною високою огорожею, щоб позбавити сусідів змоги підглядати.

— Як твоя школа? Як навчання? — питаю у сина.

— Добре! Тільки вчителька поставила мені шість із математики...

— Що значить ця оцінка? Ти погано щось зробив?

— Так... Домашню роботу.

— Гриць, хіба ти не знаєш математику? Скільки буде 7 на 7?

— 49...

— Геніально! Ану, візьми і принеси мені щоденник?

— Добре.

Я відпустив свого семирічного сина на землю, і він чкурнув у дім. Туп-туп-туп — залунали його кроки по сходах нагору. Гриць виріс у хорошому домі, вчився у приватній школі і ніколи не мав нестачі у чомусь. Він і не жалівся, але дітям завжди мало уваги, правда? Скільки б ти часу не грався із ними — вони хочуть ще і ще...

Весняний вітер нагадав мені про присутність дружини — я упіймав її запах. 

— У нього все гаразд у школі? — запитую і повертаюсь до дружини.

Вона знизує плечима:

— Трохи радості, трохи смутку. Все нормально. Як у всіх дітей.

Ми сідаємо за дерев'яний столик. Нарешті чоловік і дружина опинились наодинці. Камери знімають нас звичайною “вісімкою”. Потім — крупними планами. Нам потрібен справжній “клоуз ап”, адже щось повинно статись. Обов'язково настане кульмінація.

— Так незвично бачити тебе вдома, — промовляє жінка.

— А у мене двояке відчуття.

— Це ж яке?

— Я ніби нікуди не їхав. І, водночас, все таке нереальне — ніби я сильно накурився.

— Ха! Уже й забула що це таке. Востаннє, в гуртожитку...

Хоч Ліна мала пристойне виховання, ніщо “студентське” чи “земне” не було їй чужим.

Ліна замовкає. І зараз буде перевірка. Ось вона:

— Нам тебе дуже не вистачало.

Я знаю, що від моєї реакції все залежить. Вона відчує, як я відреагував. Це жінка — вона все бачить, все знає. Майстер інтуїції.

— Ліна, наступного разу я або поїду із вами або взагалі не поїду.

Типова раціональна відповідь чоловіка. Вона не про почуття, вона про логіку дій.

Дружина повільно киває:

— Хай буде так. А зараз?

— Що зараз?

— У тебе плануються зйомки.