ЗАМОВТЕ СЛІВЦЕ ЗА МАТІРНИЙ СЛЕНГ

"Що ви лаєтеся матом, як малі діти? А потім цими ж руками хліб їсти..."

З висловлювань невідомого прапорщика

З мене рішуче стягнули тепленьке простирадло. Пенелопа безжально і безцеремонно викорчувала мене з такого сну! І, на відміну від інших сновидінь, я пам'ятав цей сон! А таке буває не часто.

— Скільки часу? — знайшов я в собі сили, щоб поставити запитання.

Бо може моє роздратування не було обґрунтованим і вона мала право розбудити мене, якщо вже піздно.

— Вже пів на сьому. Чи ти забув, що ми їдемо в японську лазню?

— Вже пів-на-сьо-му! — у пориві жахливого обурення піднімаю я голос з кожним складом вище на октаву, — Краще скажи — ще пів на сьому! Як можна вставати в таку рань, та ще й втомлених людей будити! Цей сраний холерик П'єр! Хто його смикав за язик з цією японською лазнею! Та й хто ходить в лазню в таку рань! Маячня котяча! Туди треба ходити ввечері, щоб милуватися зірками, сидячи в гарячому басейні під відкритим небом.

— Ти чого такий незадоволений? Не виспався чи що? Перед лазнею нам потрібно зробити багато справ і скрізь встигнути.

— Мені наснився такий сон, що раз на сто років, і ти мене розбудила в самий-пресамий невідповідний момент!

Пенелопа несподівано стала ласкавою і, кинувши розчісувати волосся, присіла на край ліжка. Трохи нахилилася, і її чудові очі були так близько до мене. Я чув її тепло і її запах, і він теж був приємним, якимось рідним. Моє незадоволення почало згасати.

— Так що там тобі наснилося? Я колись практикувалася в розшифровці снів, — пожартувала вона.

Але я зараз не був налаштований сприймати її жарти.

— Ти будеш сміятися, — мить по тому тоном ображеного хлопчиська, але вже спокійно пробурмотів я і сів, обхопивши обома руками коліна.

Вона простягнула руку і кілька разів вказівним пальцем з гострим нігтиком зачепила мою нижню губу.

— Брум! Брум! Які ми сердиті, бач, губу відкопилив. Розповідай!

Пе встала з ліжка, і, трохи нахиливши голову, продовжила розчісувати волосся, поглядаючи на мене своїми мигдалеподібними очима.

— Снилося, що прилетіли з іншої планети симпатичні малюки в яскравому одязі й запропонували мені управляти їхньою планетою.

— Чорт забирай! Френсісе! Ти стаєш популярним не тільки в нашій Сонячній системі, а й за її межами!

— Я так і думав, що ти будеш знущатися.

— Не звертай уваги, продовжуй.

— А що продовжувати? — обперся я на матрац відкинутою за спину рукою, — я злітав на їхню планету й ознайомився зі справами. Населення складається суцільно з милих ліліпутів. Незалежно від континенту та контингенту всі балакають однією зрозумілою мені мовою. Дуже яскраво і красиво одягаються. Обличчя і фігури майже мультяшні. Я б сказав, одяг у них занадто помітний. Але на загальному тлі яскравих і різнокольорових головних уборів з широкими полями, костюмів, суконь і найрізноманітніших вбрань різних стилів це здається нормальним. У багатьох одяг ніби на виріст, великий на їхні фігури. І міста у них такі ж. Кожен наступний будинок не схожий на попередній ні архітектурою, ні кольором. Але також багато занедбаних будівель, і вони теж яскраво фарбують усе це занедбане, та так, що відразу й не зрозумієш, що це руїни або там ніхто не живе.

— І чому ж вони звернулися до тебе?

— Сам не зрозумів, чому саме до мене. Але у них усе так безглуздо, і те, що можна зробити за пару днів, роблять роками, і не факт, що закінчать. Часто кидають почате кілька разів. Якщо придивитися, то помічаєш і в одязі то проріхи, то відірвані ґудзики. Піджаки застебнуті навкоси, на ногах з-під коротких штанців стирчать різні, але яскраві шкарпетки. У них великі проблеми скрізь. Здається, тільки маляри і виробники фарб процвітають. Навіть не знаю, як вони там виживають, телепні! Чим харчуються?!

— Ну а ти що, погодився на пропозицію?

— Попросив час на роздуми, але там, уві сні, вже став собі намічати план дій. З чого все почати, як реорганізувати цю безладну спільноту, на що зробити акцент, як вирішити найнагальніші питання і все таке. Мені було цікаво, і я був потрібен цим коротунам. Вони сподівалися, що я допоможу їм. Ех! Все в мене було, доки не прокинувся.

— Ну ось, і розшифровка не потрібна. Відчуваєш свою відірваність від життя, самотність і свою незначущість. А ще усвідомлюєш, що не досяг того рівня своїх умінь, який тебе задовольнить. Ти асоціюєш себе з малюками у своєму сні й бачиш багато незакінченого навколо тебе. Перестань себе гризти, сходи вмийся і зроби зарядку, якщо хочеш. А я поки щось на сніданок приготую. Цінуй, Френсісе, я сама зроблю тобі сніданок!

— Дякую, господиня, — схилив я голову сидячи на ліжку і отримав подушкою по голові.

— Вставай уже! — розсміялася Пенелопа, — мій суворий правитель Квіткового міста, що проживає на вулиці Дзвіночків!

Але я не підтримав її гру і не почав бій подушками. З недавніх пір я її ще сильніше став поважати, хоча не існувало такого високого й сліпучо-сяючого п'єдесталу, який би їй пасував і повною мірою підкреслив усі її достоїнства.

Минув тиждень чи два після епічної десятихвилинної битви при Баго. Ця битва своєю тривалістю мені нагадала шестиденну війну Ізраїлю, і нехай би всі війни тривали саме стільки і так само вдало закінчувалися. Сьогодні ми домовилися зустрітися з П'єром і Люсіль. Всі постраждалі вже майже зализали сліди бою. Зустрічалися і з Мішелем, він був незворушний, як і в першу зустріч, і почувався добре. На місці рани вже утворилася суха коричнева кора, яку він продемонстрував, обережно задерши білосніжну футболку. Не дарма моя мама казала, що стрептоцид творить дива! І це я надав йому першу допомогу! Є чим пишатися!

Мої садна теж піджили, і ребра майже не боліли, якщо не вдихати на повні груди. А П'єр жартував, як і раніше, і носив великі окуляри з темними скельцями на пів обличчя. На брову йому наклали кілька швів, і я сподівався, що шрам буде не сильно помітний.