ДАЙВЕРИ

"Як дивно називати нашу планету "Землею", коли вона цілком очевидно є "Океаном""

Артур Кларк.

Я очікував, що хоча б катер буде як катер, а він виявився великим надувним гумовим човном із мотором. Але це не стало найбільшим розчаруванням цього дня. Ми з Пенелопою були не єдиними, хто опинився на цьому човні, окрім інструктора та його помічника. З нами вирушила молода пара, яка у цей час також проходила курси дайвінгу. Раніше ми з ними не перетиналися.

Інструктор повідомив нам про них на причалі перед відпливом у море. З одного боку, з ними було якось спокійніше, все ж таки зайві свідки у разі нападу Юргена та його банди, з іншого — ми заплатили величезні гроші, а нами займаються не індивідуально, а ось так, у натовпі.

Втім, нема чого мені було сердитися. Зовсім вони й не юрба, цілком собі симпатичні люди. Спокійна як корова струнка блондинка з грудьми третього або навіть "D" розміру. Так я визначив для себе, хоч і не вмів на око визначати сайз. Але значно більше, ніж у Пе. А її хлопець — живчик та жартівник-балагур. Однак тіло у нього підкачане, видно, що спорту він не цурався.

Він одразу ж почав з нами знайомитися. І поки його дівчина байдуже жувала жуйку і надувала кулі, які лопалися, прилипаючи до її губ, що трохи припухли від татуажу, він уже тряс руку Пенелопи і посміхався радісно й безтурботно. Такий собі "свій хлопець" у будь-якій компанії, що знає масу жартів-примовок, анекдотів та смішних історій. Гейзер позитиву, у якого все легко і просто. Принаймні таке у мене складалося враження.

Можливо, я непривітно поставився до них саме тому, що Пенелопа відразу ж показала свою прихильність, і навіть трохи кокетливо почала йому посміхатися, щойно він торкнувся її руки. Мої ревнощі навіть переконали мене, що це сталося практично після того, як вона потиснула йому руку. І я зазначив, що він узяв її руку обома долонями, як руку дорогої йому людини.

Дівчина живчика поводилася як повна його протилежність. Сказавши щось типу: "Йо-о! Привіт!", вона підняла долоню у привітанні і майже одразу байдуже відвернулася, щоб подивитися на вигляд берега, що віддалявся. Я відзначив про себе її гарну фігуру і навіть трохи позаздрив цьому холерику — її парубкові. Її форми були привабливішими за дівочу худорлявість Пенелопи.

"Є на що подивитися і за що потриматися", — як досвідчений ловелас подумав я, але одразу засоромлено відігнав ці думки і змусив себе перестати таке думати. Теж мені ловелас! Втратив цноту кілька днів тому і вже зображує з себе Казанову. Сміх та й годі!

Імена вони мали просто як у казкових персонажів. Його звали П'єр, а її Люсіль. Якби не повна байдужість Люсіль до всього навколишнього і не моя невпевненість, я б до неї підкотив, поки П'єр щось там інтимно розповідав Пенелопі майже в саме вухо. Він ще й сміявся разом із нею! Гадюченя і вилупок! Я спробував би приділити увагу Люсіль не тому, що вона так мені сподобалася, а щоб помститися за поведінку її хлопця і прихильність до нього Пенелопи. Тобто я хотів помститися і Пе? Ось до чого призводять ревнощі!

Ми припливли на місце занурення і зупинилися біля якогось підводного острівця з мокрою скелею, що виступала над поверхнею моря. Люсіль скинула одяг, представши перед нами в купальнику, що ледве закривав її прекрасне, щоб не сказати розкішне тіло, і я взагалі здивувався. Якого біса цей хмир в'ється біля худої як спортивний велосипед Пенелопи, коли в нього така карколомна подруга?

Чи він настільки впевнений у собі, що не боїться її втратити, так відверто відбиваючи в мене мою дівчину? — дивувався я, і мій настрій стрімко й невблаганно погіршувався. В мені починала разом із роздратуванням закипати злість. Якщо я вже називав Пенелопу "своєю дівчиною", то це взагалі капець! Це нікуди не годилося!

Бракувало ревнувати і злитися в такий момент, коли нам загрожували Юрген та його приятелі. Адже треба було зберігати уважність, ясність мислення та тверезу голову. Я похмуро став натягувати свій гідрокостюм, намагаючись не дивитися ні в бік Пенелопи, що сміялася, ні в бік симпатичної Люсі, хоча ледве стримувався, щоб не рипіти зубами.

А П'єр, як ні в чому не бувало, встигав перекинутися жартами з нашим інструктором та його помічником, із дівчатами. І при цьому він не тільки одягнувся в спорядження сам, а й допомагав обом дівчатам: щось там підтягнути, регулював, поправляв.

— Ти чого сердишся? Дурник! Вони надіслані з нашої ложі. Він мені потис руку з умовним сигналом, — тихо сказала мені усміхнена Пенелопа, коли підійшла до мене. Я ніби рак-самітник одягав гідрокостюм, трохи відійшовши вбік. Мене одразу відпустило, і я, мабуть, засоромлено почервонів.

— Так вони...

— Допомагатимуть впоратися з наїздом тих хлопців, які тебе дуже турбують.

— І вона теж? — кивнув я у бік Люсіль.

— Не дивись, що вона виглядає звичайною, за словами її хлопця, вона майстер з дзю-до чи там дзю-після. П'єр так смішно це розповідав. Вона племінниця Поважного Майстра.

Цей жарт ще з минулого сторіччя і тому я навіть не посміхнувся. Втім вона має знати і анекдоти тих часів, або ще старші.

— Месьє Жана? — одночасно з думками здивувався я.

— А що? Хіба вона не може бути його племінницею? Саме вона — та друга після мене дівчина, яка перебуває у нашому масонському відділенні. І вона не така дурна, як пліткують про блондинок. Тим більше, що вона, як на мене, фарбована блондинка.

Так, треба бути стриманішим і розумнішим, — з досадою подумав я про свої фантазії півгодинної давності.

— А вони разом чи це лише для видимості?

— Я не дозволю тобі підкотити до неї і, крім того, вона і сама на це не піде, тож загорни губу на місце. І так, вони близькі і вже давно, а знайомі практично з дитинства, так що обламаєшся сорок разів!

— Та я й не думав нічого такого, — розгублено промовив я.

Треба ж, вони й про це з П'єром уже говорили!

— Думаєш, я не бачила, як ти витріщаєшся на її вим'я?