ПЕНЕЛОПА

Раз спробувавши, важко прожити без ласощів на ім'я "кохання".

афоризм

Ми вперше спали в одному ліжку, і події вчорашнього вечора стали несподіваними для мене. Я лежав і прислухався до її дихання, забувся сном лише під ранок, але Пе повернулася, закинувши на мене свою руку і ногу, тому я прокинувся. Вперше я бачив її обличчя так близько. Вона притиснулася до мене, її голова лежала на моєму передпліччі, і моя ліва рука заніміла під її подушкою.

Її стегно, прикрите простирадлом, приємним і теплим тягарем придавило мою ногу. Я тихо повернув голову і, потягнувшись рукою до тумбочки, взяв годинник, щоб глянути на час. Я намагався не напружувати м'язи, побоюючись потривожити її.

— Котра година? — несподівано, тихим голосом, запитала вона, і при цьому її очі залишалися закритими. Я підніс до очей циферблат.

— Пів на сьому.

Вона мовчала і тихо дихала, трохи розплющивши свої повні губи. Ці губки вчора робили таке, що можна було збожеволіти. Та я, напевно, і збожеволів, або мені все наснилося. Це як юному конюху прокинутися у ліжку з королевою. Я нічого не знав про мистецтво кохання, але, кажучи поетичною мовою, її худеньке тіло, виявившись неймовірно гнучким, буквально плавилося в моїх долонях. Чи міг я мріяти, що мій перший раз буде таким? Але мене турбувало головне питання: "Чи я люблю її?" Іноді, щоб закохатися, не потрібен час чи причина. Достатньо і самого кохання.

Але що сама Пенелопа думає про кохання та про мене? І наскільки гарний я був? І хто мені підкаже, як поводитися наступного разу? Що і як робити, щоби все було правильно? Я дивився в інтернеті окрім порнухи і Камасутру, але нічого не пам'ятаю із стародавніх інструкцій, крім того, що це мене збудило. І це "наступного разу" мене теж збуджує. А раптом наступного разу не буде, і це просто забаганка Пенелопи?

Вона несподівано піднялася на руці, і її губи з її волоссям упереміш накрили мій рот, і я зрозумів, що "наступний раз" виявився ближче, ніж я думав. Так, мені щастить на приємні несподіванки! Ми поснідали бутербродами, запиваючи завареним чаєм із пакетиків, які я називав "повішеними потопельниками". Ополіскуючи чашки, Пенелопа несподівано сказала:

— До речі, можеш не переживати, я не завагітнію. Я прийняла пігулку.

— Вибач, що не зміг контролювати себе.

— У тебе це вперше, нічого дивного, я була готова до цього і купила пігулки ще в Монпельє.

— Коли тільки встигла?

— У тебе тоді голова боліла, і ти був неуважний.

— То ти в Монпельє запланувала мене "об'їздити"? Пошкодувала мій головний біль?

— Хто ж тобі зізнається, — відсвічуючи золотистими іскорками в очах, відповіла вона, посміхаючись.

За сніданком ми обмінювались поглядами, і вона весь час загадково посміхалася. А я не знав, як поводитися. Може, треба було не сидіти як пень, а полізти до неї з ніжно-рожево сопливими поцілунками? І мені всю дорогу до гавані не давали спокою думки, над якими зараз годі думати.

Намагаючись розібратися і намагаючись піддати тверезій оцінці те, що сталося, я подумав, що Пенелопа завелася від поглядів того білобрисого. Чи це в мені говорила образа зі злістю? Вона мало не загравала з ним і, постійно заспокоюючи і стримуючи мене, розмовляла з цим гівнюком так спокійно. Але ж з іншого боку, ще в Монпельє вона склала свій підступний план, бо саме там купила пігулки! І в цьому плані був я, а не білобрисий. Все ж мені не давало спокою те як він дивився на неї і що казав! Просто хотілося дати йому по морді!

Він, звичайно, був ворогом, але від кохання до ненависті, як і від ненависті до кохання, лише один крок. В історії так бувало і не раз. Чоловіки, збожеволівши від бажання, штовхали до воєн цілі держави. Чи ці історичні байки описували не бажання, а кохання? Але чомусь я не міг назвати, те чим ми займалися любов'ю.

Чи це все ж таки було кохання? Адже я не був експертом у цій галузі. І у мене залишився незрозумілий, суперечливий післясмак із домішкою розчарування. Все ж таки не так я уявляв собі свій перший раз. Все було надто просто для першого разу. Не чекав, що Діана спуститься зі свого сяючого п'єдесталу, на який я її сам поставив далеко-далеко звідси, на болоті. І ще раптово в мене з'явилося несподіване почуття власника і ревнощі до лідера тієї банди.

— Задаєш собі запитання? — весело запитала мене Пенелопа. — Напевно, боїшся, що після сьогоднішньої ночі тебе й в чоловіки ніхто не візьме?

— З чого ти вирішила? Я що, був настільки поганий?

— Ти коли ставиш запитання і не можеш знайти відповідь, то хмуришся і смішно складаєш губи. Отже, не парся, це було не кохання, а фізіологія. Кохання воно інше...

— Я думав, що ти не підеш на таке. Адже я твій учень.

— Тобі вже можна. Втім, я застосувала не те слово, тобі вже треба розлучитися ще з однією загадкою та таємницею. Твоє навчання продовжується.

— Як це розуміти?

— Почну із прикладу, який тобі може не сподобатися. Я тобі вже говорила про це, коли ми їхали з Сарагоси і ти поставив питання про цноту. Пам'ятаєш? Я говорила про дресирування собак. Але є приклад кращий і не такий образливий. В Індії, коли віддавали юнака на виховання брахману, брали з учня обітницю цнотливості. Вважалося, що юнак, який пізнав жінку, не в змозі дозрівати духовно і вбирати знання. Навчання у такому разі просто припинялося. Піфагор та Емпедокл також згадували про помірність заради збереження мудрості. Церква обзиває жінок "джерелом спокуси", переклавши на них провину за нібито "гріхопадіння", але я думаю, що обітниці безшлюбності для ченців мають ту саму мету — духовне вдосконалення. На підтвердження цього можу назвати прізвища деяких цнотливих чоловіків. Відразу скажу - деякі з них одружилися, але після двадцяти восьми років. А деякі й пізніше. Отже, це: Ньютон, Декарт, Спіноза, Юм, Фарадей, Паскаль, Кант, Лейбніц, Кавендіш, Тесла, Саймон Ньюком, Планк, Дарвін, Рентген, Джон Неш.

— А Ейнштейн або, наприклад, Хокінг?