МАРСЕЛЬ, ЯК БАГАТО В ЦЬОМУ СЛОВІ…

Святе кохання Батьківщини,
Проведи, підтримай нашу руку помсти,
Свобода, дорога свобода,
Борись разом із твоїми захисниками!
Під наші прапори нехай перемога
Поспішає голосно,
Нехай твої подолані вороги
Бачать твій тріумф та нашу славу!

Куплет із Марсельєзи (гімну Франції)

— Ти в трусах банан сховав, чи це ти просто радий мене бачити вранці? — спитала Пенелопа, сидячи верхи на моїх ногах о пів на сьому ранку. Такі питання зранку точно бадьорять, краще за будь-яку каву. Вона була жвава як рання пташка, а я ще ніяк не міг прокинутися, можливо через вчорашнє вино. Тому мені її жарти не здавалися кумедними. Цілу ніч безперервно, мені снилися хрестоносці, люди в гостроверхих чорних ковпаках з прорізами для очей. Вогнища та хрести з розіп'ятими єретиками.

Їх благословляв високо піднятою довгою палицею вчорашній архієпископ у білому одязі, з очима-буравчиками. На самому верху палиці було прибито невелику поперечну планку, яка перетворювала палицю на хрест. Якоїсь миті мені захотілося розглянути розп'ятих. Але там, на хрестах, опинилися оголені симпатичні дівчата з пляжу. Вони млосно вигиналися, еротично стогнали. Єретички! Ну, хоч уві сні можна було насолодитися видовищем без ризику заробити косоокість.

— Може дозволиш мені підвестися? — запитав я Пенелопу, і вона, продовжуючи розчісувати волосся, злізла з моїх ніг.

Віджавшись п'ятдесят разів від підлоги, та понахилявшись у різні боки я прийняв душ і швидко поголився. Годині о восьмій ми вже виїхали з Монпельє, не гаючи часу на сніданок. Був недільний день, і місто здавалося пустельним. Тут у неділю навіть магазини закриті, бо на вихідні усі відпочивають. Консервативне місто. І Пенелопа це підтвердила:

— Якщо ти заговориш англійською, вони не вважатимуть за потрібне тобі відповісти. У той час, як іспанська спокійно прокотить. Тут багато іспанців, та їх вважають за своїх. Може тому, що ці території часто переходили то до іспанців, то до французів.

Я голосно позіхнув, відкриваючи ноутбук. Треба подивитися, скільки займе дорога до Марселя. Усього пару годин! Ця Франція зовсім мініатюрна, ну мо, скільки тут живе людей? Сімдесят мільйонів? Пристойно, а я думав не більше сорока. І, знову-таки, дороги відмінної якості. Були б як наші, ми б і за чотири години не дісталися до Марселя. Звісно, ці дороги — це окрема масонська таємниця.

— Слухай, Пенелопо. Я ось тут думаю про твою розмову про тамплієрів з головним масоном мосьє Жаном.

— І що ти надумав?

— Під час розмови хтось із вас сказав, що тамплієри були найорганізованішою та найдосвідченішою силою під час хрестових походів, і головним їхнім досягненням вважалося введення в ужиток заставних, векселів та боргових розписок.

— Ну так. Це призводило до миттєвого обміну папірця на золото та навпаки. Адже це простіше, ніж посилати по мішечок монет гінця до Франції. А євреї, які приймали такі папірці, наживалися на відсотках з кожної угоди.

— Але тоді зрозуміло, чому Філіп Красивий і Гійом Ногаре були розчаровані конфіскованою у тамплієрів здобиччю, там напевно було дофіга векселів та нуль золота. Тобто король, мабуть, очікував побачити гори золота, а отримав стос папірців. Яка прикрість!

— Хто тобі сказав, що вони були розчаровані? Моріс Дрюон? Вони конфіскували особисте майно понад десяти тисяч осіб, у тому числі замки та землю. Причому король наказував сенешалям не займатися бідними тамплієрами. Бідних не зачепили. Ну, може, натовп особливо "хворіючих" за короля і вбив у "праведному" гніві кількох, нездатних думати тамплієрів із бідних. Тих, хто не втік, і стояв із роззявленим ротом. А десять тисяч людей, які купалися в розкоші, — цього цілком достатньо для поповнення скарбниці, плюс прибрали незалежну силу, небезпечну для влади. Про золото я не думала. Але я вважаю, що Пилип не був такий тупий, що не вмів читати, і якщо знайшов заставні, то не кинув їх у вогонь. А чому ти затіяв цю розмову?

— Магістра ордену Жака де Моле катували так, що практично спалили підошви ніг. Він, звичайно, був міцний духом мужик, але не думаю, що він не віддав би захованих багатств за сім років ув'язнення. А розмову я затіяв тому, що шукачі скарбів даремно досі намагаються знайти казкові скарби тамплієрів.

— А-а, ось ти про що, — посміхнулася Пенелопа, — все ще шукаєш дурнів і хочеш миттєво розбагатіти! Настав час тобі вже зрозуміти, що багаті люди зазвичай не були дурні і вкрай рідко ховали великий капітал, не кажучи вже про величезні кошти. Тож знайти можеш лише трохи захованого на чорний день якимось слугою чи злодієм, скоріше у мідних п'ятаках. Пару втрачених монет або трохи з майна не дуже багатої сім'ї. Величезні цінності завжди вкладаються у щось, і приносять прибуток, і зовсім не лежать мертвим вантажем. А ти колись думав про прокляті скарби?

— Я в це не вірю.

— Як же так? Адже якщо скарб не забрали, значить його хазяїн загинув. Тому й ховав, до речі, щоб зберегти та скористатися у майбутньому. Але, якщо вмираючи, ця людина думала про скарб, жалкувала за ним, то потім її душа буде блукати навколо цього скарбу, охороняючи його, і вона помститься всім, хто на скарб зазіхне. Згадай, скільки людей померло після розкопок поховань фараонів, — додавши таємничих ноток у голосі, нагадала вона.

— Це довкола того горщика з мідними п'ятаками має бродити душа зі стогонами? І я читав, що всі гробниці вже були пограбовані до того часу, як виникла археологія.

— Ну, не без того, іноді ти тверезо мислиш і не піддаєшся на мої провокації, — погодилася зі сміхом Пе і завернула на стоянку біля траси, щоб перекусити.

Кава з булочкою та трохи сиру. Від такого перекусу їй ще довго будуть впору ці джинси. Чи вона має просто магічний метаболізм? Але дивно, що мені цього теж вистачило. Вона мені почала розповідати щось про калорії, але мені ця тема нецікава. Я зважував калорії, глянувши на розмір шматка їжі. Якщо він мізерний, то й калорій там немає. І що більше м'яса — то більше калорій. Вона тільки посміялася, почувши мої міркування, і виїхала на трасу знову.