БОЙОВИЙ МАГ

"Засліплена люттю упириця, виючи, кинулася в атаку. Геральт спокійно чекав і піднятою правою рукою креслив перед собою знак Аард. Упириця відлетіла на кілька кроків, наче її вдарили молотом, але втрималася на ногах, виставила пазурі, оголила ікла. Її волосся піднялося дибки, заворушилося так, ніби вона йшла проти різкого вітру."

"Відьмак" Анджей Сапковський

— Підніми руки так, ніби хочеш вдарити їх блискавкою, — викарбувала позаду Пенелопа.

Думати не було часу, тут треба було битися, але їх п'ятеро проти мене одного, і я слухняно розчепірив пальці, і обличчя моє спотворилося в гримасі, що грізно гарчала. Напевно, це безглуздо виглядало збоку. Я в позі Зевса-громовержця, або в позі вантажника, що підняв над головою тумбочку. І ці п'ятеро завмерли і з вичікуванням дивилися на мене. Кину я цю уявну тумбочку чи ні? Але раптом вони різко злетіли вгору і, підлетівши на висоту освітлювального стовпа, розмахуючи руками, впали вниз, причому двоє з них на автівки.

Цього ранку ми прийшли на парковку до автомобіля, там вони на нас і чекали. Вони були впевнені, що вп'ятьох впораються, і тому спокійно стояли неподалік машини Пе. А коли помітили нас, разом рушили назустріч. Я, побачивши пряму загрозу, відсунув Пенелопу за свою спину, швидко озирнувшись і переконавшись, що хоч позаду нікого нема. Не знаю, як би я впорався з цією зграєю, але впевнений, що вони мені могли б добре натовкти боки. І "накрився б я ногами", як казав Петро.

— Єб-бипетська сила! — тільки й вимовив я здивовано, коли вони з мокрим чваканням впали, як лантухи з м'ясом.

Я спершу навіть не зрозумів, що сталося, але швидко допетрав, що це Пе їх підкинула. Хоча збоку виглядало, ніби це зробив я. Адже вони злетіли, коли я підняв догори розчепірені долоні. Тепер дві машини розривалися, підвиваючи сигналізацією, і п'ятеро тіл стогнали, корчачись на асфальті. Втім, ні, стогнали троє, а двоє не рухалися.

— Допитаємо їх?

— Навряд чи нам дозволять, сюди скоро приїдуть. Охоронець, напевно, вже викликав поліцію, бо має монітори з камерами спостереження. І навіть якщо він не бачив, що сталося, вони обов'язково подивляться запис.

— І як ми пояснимо те що вони тут літали як зграя горобців?

— У нас не було іншого варіанту впоратися з п'ятьма мерзотниками. І не факт, що у них не було зброї. А в тебе немає взагалі нічого, крім рук.

— Пропонуєш придбати зброю?

— Дурний! Пропоную освоїти розділ бойової магії. І досить патякати, швидко влазь у машину, валимо звідси!

Ми негайно сіли в автомобіль і плавно під'їхали до виходу з паркування.

— Сеньйорита пор фавор детен ель ауто! — звернувся до нас вусатий мужик в уніформі.

— Піднімай шлагбаум, сука! — процідив йому я.

Але здається, він не збирався цього робити чи не розумів французьку, і я, вийшовши з авто, підійшов до шлагбаума, щоб підняти його руками. Але було пізно, почувся десь поруч виючий звук сирени, і я, озирнувшись на машину, побачив, як Пенелопа заперечливо похитала головою. Дивно, що нічого не сказала у вухо. Я відпустив шлагбаум і покірно повернувся до машини.

— У мене що, сережка поламалася? Ти нічого не кажеш через неї.

— Можливо, хтось може почути телепатичні думки. Нам це не треба.

— І хто ж?

Біля в'їзду на паркування різко пригальмував поліцейський автомобіль. Якраз вчасно, щоб потрапити під удар чорного джипа з кузовом, який намагався вирватися з паркування під рев свого мотора. Він вискочив як чортик із табакерки, по в'їзній дорозі на паркінг, але йому не пощастило, на його шляху виникла поліцейська машина. У джипі виявилися двоє з нападників. Але це я вже побачив, коли підбіг до місця зіткнення.

Поліцейська машина лежала на боці метрів за чотири від джипа. Чому він не став нас таранити? Може, їм було важливіше втекти? Я озирнувся і побачив за нами ще зо три машини. Тепер ясно, чому він нас не таранив — все одно б серйозно не дістав. Водій машини, що стояла за нами, з виду сердитий мужик з вусами, вже поспішав на допомогу постраждалим.

Сторож у будці охорони  кричав щось у телефон, витріщивши свої й без того витріщені, як у рака, очі. Я б не здивувався, якби вони піднялися з очних ямок на стеблинках. З поліцейської машини, крекчучи і лаючись, вибралися два ошелешені копи, їм пощастило, що удар прийшовся в район задніх дверей. Але я б на їхньому місці поспішив, здається, в їхній машині розірваний бензобак, і біля заднього колеса вже натекла пристойна калюжа. Пенелопа допомагала їм, відвела подалі, вказуючи на калюжу. Копи були явно не в собі.

У цей час я і вусатий дядько обережно витягували тіло водія джипа і другого, який теж у нестямі лежав позаду. Від удару його непритомне тіло впало між передніми і задніми сидіннями, і я не відразу його побачив на підлозі. Невже після падіння з висоти ще не отямився? Водієві джипа не пощастило, він отримав міцний удар у груди і розбив головою лобове скло. Мене це здивувало, адже на рульовій колонці має бути повітряний мішок безпеки.

А може він розраховував, що його міцна голова не потребує захисту? Що ж, експеримент не вдався. Чоловік, який допомагав мені, пояснив, що подушка вже колись спрацювала, і тому не розкрилася. Зловмисник за кермом позашляховика її просто не замінив. Через кілька хвилин я і дядько, що допомагав мені, стояли осторонь автомобілів, обговорюючи деталі події, а здалеку чулося виття кількох сирен. Дядько розумів французьку, хоч і не отримав би найвищу оцінку у перекладача.

Я ще подумав, що, може, й добре, що ми не встигли виїхати зі стоянки. Цей злодій на джипі міг би нас наздогнати, і тоді чорт його знає... Ось не задався ранок! Хай йому пранці, — як казала моя бабуся. Під'їхали дві швидкі допомоги, і охоронець щось їм кричав, показуючи на стоянку. Одна зі швидких заїхала на територію паркінгу, обережно оминаючи розвернутий боком джип, і заглушила, нарешті, тужливу сирену. Підійшла Пенелопа.

— І що мені казати поліції? — запитав я, — яку казку розповісти?