Глава 2

Адже щастя - це коли на твоє пальто падає мокрий кленовий лист, і ти стоїш на березі річки та слухаєш, як в'яне трава.

Мовчки.

І ти розумієш, що є вічне (як музика, наприклад), а є - марнота.

Я пішла від суєти. До трави, що в'яне.

Крила та коріння… Все, що нам потрібно…

Подружки, з якими ми проводимо вікенд - Брагіна та Серафима Едуардівна - залишилися там, у готелі СПА-салону. «Погода не для прогулянок» - ухвалила Брагіна, і я із задоволенням залишила їх у номерах. Першу половину дня ми провели в СПА - плавали, парилися, сиділи у джакузі, насолоджувалися масажем, - «любили себе», одним словом.

І балакали. Ділились новинами. Насолоджувалися життям.

Мама подзвонила лише двічі. Причому вперше радісно повідомила мені, що розгадала кросворд і тим самим виграла приз у 350 тисяч гривень. І вже повідомила, куди потрібно і свою адресу, і свій телефон. Ну хіба відбитки пальців не відправила тим, хто має видати їй цей приз. Після моїх запевнень у тому, що цього робити не потрібно і це - старий прийом шахраїв, які, отримавши контакти, починають нав'язувати свої товари, мама закінчила розмову словами «не вигадуй, не можуть люди так обманювати, тут так і написано, я - переможець».

Другий дзвінок був із розряду «про жах-жах, я тепер сиджу і боюся». Довелося втішати та заспокоювати. Переконувати, що боятися нічого. Просто не потрібно так робити наступного разу.

Так, десь між рядками я зрозуміла, що, попри всі страхи, мамі все-таки дуже хочеться отримати приз у 350 тисяч. Обманюють-то інших, а вона - розумна Елеонора Павлівна - має вищу освіту і добре розуміється на поезії Срібного віку. Її не обдуриш.

Але все одно страшнувато.

- Заздрю ​​твоєму терпінню, - каже гарна і розслаблена Брагіна, сидячи в джакузі, - Я б не витримала, вже давно б накричала. А ти так спокійно врівноважено пояснюєш, що до чого. Молодець.

- Це маніпуляції, хіба незрозуміло? - починає пояснювати Серафима Едуардівна, завертаючись у махрову накидку. Вона весь час щось комусь пояснює та доводить. Іноді я думаю: як добре, що ми рідко бачимося.

Ах, дівчатка, залиште, я сама знаю, як мені впоратися зі своєю мамою. Розберіться зі своїми.

Уже в цьому питанні - у кожного своя історія. Я ніколи не зрозумію вас. Ви - мене.

Брагіна майже не спілкується зі своєю матір'ю ось уже років із десять. Раніше, як я розумію, це влаштовувало їх. Зараз мама почала дзвонити частіше. З проханнями та дорученнями.

- Де вона була, коли я із двома дітьми без чоловіка крутилася як білка? - Задає нам Брагіна запитання. Питання, зрозуміло, риторичне. Його немає сенсу ставити ні нам, ні мамі, - Собою займалася? Чоловіків міняла? По курортах роз'їжджала? Адже це були часи, коли ні памперсів, ні автоматів не було.

«Це було давно, - хочеться мені сказати, - І вже давно настав час не смикатися з цього приводу. Які памперси? Навіть молодшому синові Брагіної вже майже двадцять.

Але я мовчу. Кожен має свою маму.

Серафима не мовчить. Вона не може мовчати, якщо питання проблемне. Вона вважає, що у всьому треба докопатися до суті. Тільки суть у неї - своя.

- Яких автоматів? - перепитує Серафима, а ми з Брагіною переглядаємось.

- Пральних машин типу "автомат", - уточнює Брагіна, опускаючи очі, щоб не розсміятися.

Хоча можна й розсміятися. Серафимі все одно. Вона продовжує щось доводити, незалежно від того, погоджуєшся ти з нею чи підсміюєшся. Абсолютно однаково.

- А в мене вже тоді була пралка-автомат, - заявляє Серафима, і ми з Брагіною знову переглядаємось. Це має у нашій розмові якесь значення?

Серафима Едуардівна бачить у наших очах подив і вважає, що ми сумніваємось. Тож продовжує доводити.

- Ні, серйозно. Я пам'ятаю, як її купила. До цього в нас була така старенька радянська… Теж непогано прала, але треба було за нею стежити та викручувати. Там такий був барабан…

Брагіна дивиться мені у вічі. Я також побоююся, що зараз Серафима почне розповідати нам пристрій пральної машини. Старенькій. Радянської.

Серафима дратує, але ми пробачаємо їй дива. Ми розуміємо (або думаємо, що розуміємо), звідки ноги ростуть.

Серафима Едуардівна не має ні сім'ї, ні дітей. І ніколи не було. Тільки мама. У нашому віці це небезпечно. Хочеш - не хочеш, а відбиток залишається. Не знаю, це біологія чи соціологія, чи всі разом.

Хоча дива у Серафими були й в юності. Страшно подумати, ми знайомі понад двадцять років. І всі ці двадцять років ми з Брагіною слухаємо розповіді про те, як у Серафиму закохуються усі чоловіки поспіль. І ті, хто зустрів її на своєму шляху, і ті, хто побачив випадково. І як ще в інституті якийсь шалено привабливий і багатий Аркадій хотів її відвезти прямо до Ізраїлю, а мама - на той момент ще не стара і не слабка - «почала грати на жалість і говорити «як же я тут без тебе». І благородна Серафима сказала Аркадію рішуче "ні" і залишилася з мамою.

Чесно кажучи, у нас із Брагіною є багато сумніву, чи взагалі існував у природі цей Аркадій. А якщо й існував, то… чи кликав Серафиму у благодатний Ізраїль… Сумніви в нас є.

Але ми не висловлюємо їх уголос. Немає сенсу. Серафима будь-кого переконає в тому, що в неї все прекрасно, і всі чоловіки шаленіють від неї. Тільки мама трохи зіпсувала їй життя.

Адже потім... Маріо, начальник-німець, кликав її до Німеччини на постійне місце проживання і заміж, але... мама Серафими не могла вибачити Німеччині "німецько-фашистського" минулого, і тому Маріо повернувся до себе на батьківщину неодруженим.

За словами Серафими, він пише їй досі. Одружився, звичайно, але... без кохання. І дітей завів також без кохання. Та і яке може бути в нього тепер кохання після того, як у його житті була Серафима?

Чесно кажучи, ми з Брагіною за останні двадцять років ніколи не бачили поряд із Серафимою жодного чоловіка. Навіть як друг або коханець, що приходить. Були, напевно, якісь епізоди - не без цього - але… Як ми розуміємо, про серйозні стосунки не йшлося. Звичайно, все це було через примхливий характер і високі запити Серафими. Хто б сумнівався!