ЕПІЛОГ

Знаєте, як кажуть - можна вивести хлопця з села, а село з хлопця вивести неможливо?

Оце просто про мене - містянина в десятому поколінні. Я й рік не прожив у діда. Але все, що там зі мною сталося, досі зі мною. І всі.

А ми ж з Танею виїхали від діда майже одразу. Бо діти не мають слухати, як дорослі сваряться через дітей.

Нехай дід ображається скільки завгодно, але малі бандити не житимуть ні в общазі, ні в дурдомі, навіть якщо він дуже хоче на старості літ об’єднати сім’ю й поселити її під одним дахом.

Так що нас із Танею не зупинило  навіть те, що ми нарешті  опинилися лише вдвох там, де нікого нема.  Й могли ні в чому собі не відмовляти й не боятися, що малі прокинуться в якийсь особливо пікантний момент.

Сіно на горищі було сухе, запашне і без мишей. Тож кохатися на ньому було невимовно солодко й гаряче. Бо такого великого ліжка і від'єднаної від усього світу ми ще ніколи в житті не мали. 

А на дідовому горищі нас бачили тільки бліді весняні зорі, що безсоромно підглядали в крихітне віконце. Хоча їх можна зрозуміти. Не так часто побачиш, як двоє зустрічаються після майже року розлуки, пробачивши одне одному і що було, і що вигадалося від ревнощів, й наперед все, що буде.

І в напівсні під ранок я нарешті подякував янголу-охоронцю що не вберіг від усіх випробувань. Тому що ми їх пройшли самі. І йшли весь час не в різні сторони, а назустріч. Тож тепер нас з Танею ніхто і ніщо не розлучить.

Янгол уві сні чомусь нагадував діда. Помітивши це, я від подиву прокинувся. І подумав, що маю бути вдячним дідові за все, що сталося. Бо воно сталося на краще, хоч він і хитрий маніпулятор.

Але як тільки спустився вниз, вся подяка кудись поділася.

Бо Ігор затуляв Ількові очі долонею, а той собі вуха. Тому що ця дитина дуже вразлива. На відміну від братика. Ігор уважно слухав і допитливо дивився на те, як пошепки сваряться Белла і Степан. І я безпомилково здогадався, що урок з розвитку мови він засвоїв на відмінно. І що навчить братика нових слів ще до вечора.

Тому я одразу завів обох малих у їхню кімнату і звелів не заважати. Бо дорослі іноді хворіють на нерви. І я зараз їм нерви полікую.

- Подорожником? - хором спитали бандити. 

- Точно. - серйозно підтвердив я. - Швидко одягайтеся і нарвіть якомога більше листя. Бо ви ж бачили, дядько Степан і тітка Белла ого які великі. На них багато ліків треба. Але щоб із саду ні ногою. І на питання Толяна не відповідати. Ясно?

Брати серйозно кивнули, але я знав, що втримати в собі нові знання вони навряд зможуть. 

Так чи інак,  Ігор з Ільком уже за хвилину рвали лікувальне зілля у дідовому саду. 

І я міг не стримуватись у виразах. Тому з допомогою різних слів і інтернаціональних жестів кілька хвилин пояснював двом придуркам, що тут діти, причому не тільки мої. А у них відбувається щось із позначкою 18+,  і воно одразу схоже на домашнє насильство, двосторонній аб’юз і незахищений секс. 

І особисто їхній дитині, щоб добровільно і законно споглядати хоча б щось із цього, залишається рівно вісімнадцять років. А замість цього все оце неподобство у неї зараз записується у свідомість. І вона згодом сприйматиме сварки, рукоприкладство і знецінення як щось абсолютно нормальне і прийнятне. 

Тому або вони вияснятимуть відносини там, де нема дітей і моєї дружини, або їхня дочка зараз опиниться у Софії. Бо гірше їй там не буде. А буде принаймні тихо. Вона може й не бачитиме матері тижнями, але не бачитиме й поганих прикладів.

Тут Степан, як справжній батько і мачо, заявив, що до його дини лати тягти нікому не дозволить. А  Белла  - що вона не підтвердить, що він батько. І що у неї є на прикметі гарний чоловік і батько для доні. Не гулящий, не жонатий, молодший і взагалі в сто разів кращий за Степана.

Словом, вони ще не встигли сказати все, що думають одне про одного, коли малі прибігли з оберемками молодих лопухів, які переплутали з подорожником, всі в торішніх реп'яха й зеленому соку трави. 

Як раз вчасно на шум і гам спустилася Таня, витрушуючи зі свого розкішного волосся сіно. 

- Сподіваюся, до тебе дійшло, що батьківські інстинкти треба направляти на власних дітей, Стасе. Ці двоє як хочуть. Але якщо вони не замовкнуть, я іду до слідчого і викладаю свою точку зору на те, що відбувається.

- Нічого такого тут не відбувається. - крізь зуби пробурчав Степан. - у своїй сім’ї робіть, що хочете, а в чужу не лізьте. Я подзвонив Софії й адвокату. І пояснив всі обставини. Сьогодні подаю на розлучення. Я тут житиму, поки Софія не з’їде до свого ескортника. А потім ще подумаю.чи можна везти Беллу з дитиною до матері, чи краще найняти няньку в помічниці.

- Красиво жити не заборониш. - пирхнула Таня. - Прям заздрю. Ми без няні обходилися. Тільки наймайте глухоніму. Бо з пліток не вилізете при такому способі життя. 

І ми почали збиратися. 

Під кінець зборів навіть пошкодували. Бо наші голубки помирилися. В хаті запанували мир і тиша. Малі бандити знову побігли в сад. Що не кажи, а в столиці такого повітря і простору нема.

Але не можна міняти рішення в залежності від поведінки всяких психів.

І я відбув шукати нам квартиру, по дорозі перебираючи об’яви. Однокімнатна нам уже не підійде. І треба, щоб поруч був гарний дитсадок. Бо ніяких тещ я в одній квартирі з нами не потерплю.

В автобусі  до мене підсів - не повірите - Толян. І всю дорогу нудив, що він думав, ніби одного його  кохання вистачить на двох, а жінки такі меркантильні. Він радий був небо приходити й зірку дістати, а Бела пішла на все готове.

І так пів години якоїсь незрілої маячні.

Під кінець мені так набридло, що я знову вдався до маніпуляцій, аби лише він замовк і не заважав мені вибрати житло.

- От ти кажеш, що ладний був все для неї зробити. А що зробив? - підступно спитав я Толяна.

- Не пив, не курив…

Тут я неввічливо заіржав.

- Чуєш, коли не, це й означає, що не робив.