Тут уже пішло змагання на швидкість

Белла кивнула на знак того, що звісно хоче дізнатись про всі подробиці.

- Ти дуже наївно гадаєш, що він просто так вибере для себе, а не для тебе судовий вирок. проникливо подивився я в її заплакані очі. - Бо він винний як мінімум у шахрайстві. І в результаті йому світить тюрма або штраф. І велика брудна пляма в резюме. Я вже мовчу про розголос. Так чи інак, це означає виліт з команди й довічний хрест на будь-якій гарній кар’єрі.

Белла судомно ковтнула і вперто притисла до себе дитину. Вона явно здогадалася, що для неї з малою якийсь вихід є. 

- Обережніше з дитиною. - застеріг я. - Ще придушиш. Ну як, віриш, ніби Степан без контакту з розжареною праскою вибере тебе з дитиною замість спадку і кар’єри?

- К-к-к-онтааакту? - вражено прошепотіла ця дурепа. Схоже це було все, що вона розчула і зрозуміла. Не варто було й старатись щось їй пояснити. Психоз лактації й нав’язлива ідея потребують лікаря. А я всього лише журналіст-недоучка і тренер сільської футбольної команди.

Але ні оксамитової канапки, ні галоперидолу під рукою не було. Тож довелося і далі все робити самотужки.

- Ну якщо у тебе є інші методи й способи, то поділись будь ласа. Як нам з тобою позбавитись від звинувачення у викраденні чужої дитини? Не соромся. Тут всі свої. Ніхто не сміятиметься, якщо ти сподіваєшся просто попросити мого брата ще раз добре подумати й вибрати світлий бік сили.

- Я не віддам її! - затято прошепотіла Белла. Але звісно нічого дієвого не запропонувала.

Вона кусала губи й знову плакала. Я тарабанив пальцями по підвіконню і дивився на вулицю. Бо терпітиме можу жіночих сліз. 

А от Таня, малі й по-моєму навіть дід, кинулися її втішати й підбадьорювати. 

Тому виявився єдиним, хто помітив Степана, який скрадався за кущами малини.

Десь я це уже бачив. Місяців так дев’ять тому. Тільки тоді скрадалася Белла. Явно уже з готовим планом розвести мене на жалість. І звісно розвела. А тепер я маю  наслідки того, що шукав і радив прості рішення.

Наслідки на максималках. А дід же попереджав, що легкі й прості рішення до добра не доведуть.

Та що вже тепер, поїзд пішов.

Мені треба діяти, поки брат не увірвався в хату. І не заткнув рота закоханій дурепі.

- Ну і не віддавай. - кинув я через плече. - Що такого страшного станеться? Батьки покричать і перестануть. Що ти збиралася робити  після викрадення, аферистко мала? 

Питав я доброзичливо, але гарячково згадував, чи закрив двері на замок. коли заходив.

- Я хотіла віддати гроші. - промимрила Белла, до якої потроху доходило, як вона влипла. 

Мої підозри посилилися.

- Тобто ти їх не витрачала?

- Ні. Я давно вирішила, що віддам. А потім Сонька мені сказала,  що я житиму у них і годуватиму малу. А потім…

- Так, з цього місця детальніше, сусідко. - перервав я її травматичні спогади. 

- Без історії питання. Ти не витрачала гроші, а в тебе новий одяг, зачіска свіжа з дорогого салону, манікюр. Можливо й педикюр з шугарінгом, що б це страшне слово не означало. - натиснув я, злорадно спостерігаючи, як Степан в цей час озирається через плече, наче квартирний злодій. І смикає за ручку дверей.

- Степан … - продовжувала перебувати в полоні солодких спогадів Белла. - Він обіцяв, що ми … що між нами нічого не зміниться.

- Тобто він побачив, як ти смикаєшся і вагаєшся. І вирішив ще трохи поморочити тобі голову. - я спробував розкрити їй очі на реальність. - Поки ти годуватимеш дитину і всі звикнуть. що вона  від його жінки, а ти просто няня.

- Неправда. - закричала Белла, а дитина заголосила від її крику. Ну як заголосила. Наче кошеня з останніх сил нявкало, голодне й покинуте.

Малі впритул підібралися до живої ляльки й зацікавлено потягли до неї руки.

- А ну киш!- гаркнула на них Белла.

- Йуки чисті. - показав Ілько. Ігор і собі простяг на огляд вимиті долоні.

- А ну відійшли, бандити. Ваша сестричка - не іграшка. Вона зовсім ще мала. Не треба її смикати. У неї й без вас повно проблем.- скомандував я. І Таня підтвердила розпорядження кивком.

- Її батько її не люююбить. - пояснила Белла крізь плач. Наче то була їхня з малою найбільша проблема. 

Я відвернувся від сцени плачу і побачив, як Степан взявся за ручку дверей обома руками. І вперся в них ногою. 

Все ж мої діти набагато розумніші за нього.А значить точно мої. - вирішив з гордістю. - А може просто убрата мозок досі в ногах. От нащо відривати двері й ламати одвірок, коли в хаті повно вікон?

- Не плач. В тюрмі є дні побачень з дітьми. Я в кіно бачив. - нагнав я драми в сцену, обертаючись так, щоб затулити собою вікно. - Зовсім сиротою твоя мала не залишиться. Але ти чула. що слідак казав про скощуху? Тут уже пішло змагання на швидкість.

- Белла з надією підняла погляд з дитини, яка на хвильку замовкла, на мене.

- Може ти встигнеш написати явку з повинною,  чи як там воно називається. Причому до того, як Сонька звинуватить тебе й мене у викраденні її дитини. І заборонить робити тест на спорідненість. Вона має на це повне право. Й звісно довідку, що ти недавно народила, непогано буде взяти. Але спершу пиши зізнання.  Як у тебе виник задум, як ти вийшла на Соньку. Як вона влаштувала тебе в клініку. І як там заднім числом оформили нібито штучне запліднення тебе її яйцеклітинами, заплідненими її чоловіком.

Наче непогано придумано.Хоча Белла явно не про це мріяла. І Степан все ще може звинуватити Стаса у викраденні дитини. До речі, нащо він намагається увірватись до хати?