Я його не проганяла

- Він нічого не говоритиме без адвоката і на вулиці. - голос Тані пролунав так різко і рішуче, що слідак навіть трохи знітився.

- І  все не так, як ви всі подумали. - сказала Белла і сердито зиркнула на непроханого захисника.

- Ніхто нічого не крав. Це моя дитина. І у неї є батько. Він мене любить. І ми одружимося. А ти прибери руки! - гримнула вона на Толяна, що намагався зупинити її зізнання. - Я тобі ще восени сказала, що між нами нічого не було і все скінчено. 

- Точно божевільна. - пронеслася думка.

- Не може бути скінчено те, чого не було. - сяйнув логікою Толян.

- На всяк випадок. Я люблю свою дружину і дітей. І ніяких натяків на одруження з цією особою не розумію й розуміти не хочу. - додав я.

- До чого тут ти? - вишкірилася Белла.

- Він тут ні до чого. - ущіпливо сказала Таня. А от хтось сяде за потрійне викрадення людей, в тому числі неповнолітніх.  І так тобі й треба.  Про що ти думала, коли згоджувалася на секс із жонатим чоловіком?

- Він втік на побачення шлюбної ночі після весілля. Щоб бути зі мною! Хіба це не справжнє кохання? - зверхньо спитала Белла.

- Я все записав на телефон. - підвів риску під божевільною дискусією слідчий. І вийняв з кишені смартфона з потрісканим екраном.  

Я потягся вихопити у нього черговий речовий доказ, бо пропадати, так з музикою. Але Таня смикнула мене за руху й завадила.

- У пана слідчого що, раптом з’явився дозвіл на подібні дії? - суворо спитала Таня. - Я вражена вашою оперативністю. За кілька секунд отримати папери на прослуховування стількох громадян не кожен може. До чого техніка дійшла. А покажіть-но нам цей дозвіл. 

І я нарешті згадав, де вона стажувалася. Захист наших заробітчан, що викликали несхвальну увагу польської поліції, явно дав свої плоди. 

Слідчий теж одразу зрозумів, що на відвертість і добровільні зізнання нас не спровокує.

- Я буду у себе. обережно сховав він смартфон у нагрудну кишеню. - Коли зрозумієте, що зі слідством краще співпрацювати, з’явитесь і дасте свідчення. За це вам може яка скощуха вийде.

- Ми забираємо заяву. - заявила Таня.-  Діти, як ви правильно здогадались з самого початку, гралися в хованки. 

- А я здогадався? - задумливо перепитав слідак.

- А як же. - тепло посміхнулася моя юридично підкована кохана. - Ви дуже здібний, і у вас чудова інтуїція, помножена на знання життя й дитячої психології. - гарно поставленим голосом закінчила Таня. 

- Ідіоти вони будуть, якщо не візьмуть її провіщати погоду. - вирішив я. - Саме з таким виразом вона говоритиме про наближення грозового фронту.

Але Таня ще не все сказала.

- А ще ви явно здогадалися, що мій чоловік їздив у справах. Він забирав до батьківського дому дитину і нашу майбутню родичку. Чи не так? - звернулася вона чомусь не до слідчого, а до принишклої Белли.

- Так. - кивнула сусідка і зацьковано озирнулася.

Її план явно передбачав якийсь зовсім інший розвиток. Але який? 

Поки слідчий казав, звертаючись тепер виключно до Тані, що ми маємо написати офіційну відмову чи щось таке, я напружено думав. Але за звичкою не спускав очей з бандитів.

Вони уже десь відірвали гнучку вербову гілку. І тепер Ігор замотував нею руки Ілька.

Не може бути, щоб ця психічка їх зв’язувала на час, поки її не буде. І в тому аніме нікого не зв'язували. А тільки вбивали чудовиськ мечами - зампакто.

Тоді… Я озирнувся, наче мої здогади міг хтось підслухати.

Але на мене уже ніхто не звертав уваги. Слідак ішов від нас, гордо розправивши плечі. Наче тільки що не програв щось, на чому я не розуміюся. Толян зосереджено про щось думав.

А Белла слухала, що їй каже Таня.

- У тебе хоч є підгузки й все необхідне? - питала вона цю аферистку, одночасно вдивляючись в спину слідчого, на якій майже відросло уважне вухо.

- У неї все буде, громадянко. - офіційним тоном сказав Толян. - Не втомлюйте її допитами. Вона просто знервована. Пологи, все таке. Знаєте як воно буває?

- Та звідки б мені про таке знати? - сарказм в голосі Тані міг би вбити коняку швидше, ніж крапля нікотину. Але Толян залишився неушкоджений і  навіть не розгубився.

- Бел, пішли скоріш звідси. Матір тобі зрадіє.

Тут Белла наче прокинулася і виразно покрутила пальцем біля скроні.

- Сходи до фельшерки, Толь. Нехай тобі чогось пропише. Твоя мати гадюці з лісу більше зрадіє у ролі невістки, ніж мені.

- Не бери в голову. - махнув рукою Толян, який у гонитві за мрією дуже далеко відірвався від реальності. - Вона звикне. Я тебе люблю, то й вона полюбить.

- Л-логіка. - пролунало єхидно у мене за спиною.

Белла кивнула  Тані на знак згоди із тим, що з логікою у Толяна зовсім погано. 

- То може ми краще підемо забирати мою заяву? - спитав я, в надії що в тюрму мене може й посадять, але не надовго. А може взагалі дадуть умовно, бо це перше порушення закону. З цього ви можете побачити, як сильно я вірив у Таню і як мало дружив на той момент з логікою і реальністю.  

Адже питання про те, де зараз дитина Соньки, залишалося відкритим. І закрити його я ніяк не міг.

- Не спіши. - Таня взяла мене за руку, щоб заспокоїти.- Спочатку все з’ясуємо до кінця й узгодимо наші позиції.

- Позиції? - перепитав я неуважно, весь занурений у відчуття тепла і спокою,яке наче переливалися до моєї долоні з її руки.

- Невістко, ходи сюди. - скомандувала Таня. - А ви, молодий чоловіче, ідіть до мами. Вам ще рано одружуватись, повірте досвідченій жінці.

Толян по-моєму повірив, бо руки нашого воротаря, що ловили навіть безнадійні м’ячі, безсило опустилися. 

Я слухав її голос, наче музику. В ньому відчувався ледь вловний акцент, що дивним чином робило сказане ще переконливішим. Її порада через це звучала дуже мило, водночас твердо і переконливо. 

Але Толян все одно заперечливо похитав головою. І пішов не додому, а поруч з Беллою, явно невдоволеною цим ескортом.