Стій де стоїш!

Лісок прочесали частим гребенем, опитали всіх приятелів моїх бандитів. А це, щоб ви знали, пів школи і ще пів села дорослих, в основному жінок.  І тільки тоді поліція взялася за очевидних для мене підозрюваних. 

Ті звісно зробили великі очі. Брат був на зборах. А мати і його дружина  відмовилися від спілкування з поліцією. І казали, що поскаржаться на свавілля поліції, якщо та надумає здійснити обшук. Тому що у квартирі має бути стерильність. 

- У нас з чоловіком знайшлася своя дитинка, нащо нам чужі? - спитала поліцію Сонька.

- Бідолашний син, скільки нещасть на його голову. Але  нехай поліція краще зверне увагу на його дружину.  Вона працює за кордоном і в її інстаграмі часто з'являється зі своїм співведучим. Хіба вона не могла забрати дітей, офіцере? Може ця особа боїться, що наш бідолашний Стас не дасть їй розлучення? - мати, як завжди, тисла на логіку і влаштовувала допит замість відповіді на питання. -  І він, офіцере, добровільно не віддасть дітей цій шльондрі.

Принаймні мені так це переповів батько, якого не питали ні про що, як завжди. Зате він одразу подзвонив і висловив співчуття від усієї сім’ї. Таке сердечне і ввічливе, наче очільник профспілки телефонує сім’ї співробітника в перерві між важливішими справами. І трохи тепліше поділився сподіваннями, що діти живі й здорові. Адже Таня не така вже й погана мати. І шкодити власним дітям не буде.

Замість заспокоїтись я нарешті подивився на ситуацію з іншої сторони.  І по-справжньому запанікував. Настільки, що не відчув найменшої образи на офіційний тон батька.

Тому що Таня ж пообіцяла приїхати буквально днями. І була дуже заклопотана зборами в дорогу і подарунками для всієї рідні. Я їй не дзвонив і не писав, щоб не турбувати.

Але ж і вона мені теж!

- Ні, цього не може бути. Нащо їй викрадати малих? - питав я своє відображення в тьмяному дідовому дзеркалі. Звідти на мене дивилася зла зосереджена пика покинутого успішною жінкою невдахи. 

Ми з Танею точно не вороги. Але вона завжди була націлена на успіх.І власне малі у нас з’явилися з необережності. Й завадили їй гарно стартонути ще чотири роки тому. Але вона їх дуже любить. І тепер уже нікому не віддасть. А її інстаграм і справді повний чужих успішних чоловіків. 

Може Таня подивилася на попередні результати експертизи й остаточно  впевнилася, що бандити народжені від мене. І зрозуміла, що тепер при розлученні так просто їх у мене не відбере.

Я ще раз подивився в дзеркало, витерся лляним рушником і дуже акуратно повісив його на гвіздок біля раковини. Руки не тремтять, уже добре.

Насправді те, що малі зараз можуть бути у неї, то для них найкращий варіант.  Таня й справді нічого поганого їм не зробить. Окрім залишити без батька.

Але ж вона у мене не тільки красива кар’єристка. А ще й розумна і зовсім не жорстока. Нащо їй забирати дітей таємно? Вона не може не розуміти, що все зараз офіційно. Дітей розшукує поліція. І викрадення значно зменшить її шанси відібрати в мене хлопців через суд. І збільшить - потрапити під обвинувачення затяжкою статтею. Та й вивезти малих за кордон без мого дозволу вона не зможе.

Так що я відкинув версію матері, яка все життя живе у власному уявному світі. Де кругом одні вороги й заздрісники, причому дурні. А вона настільки розумна, що не має потреби ні в логіці, ні в знанні законів.

Вперше пошкодував, що мати не вгадала у своїх підлих підозрах. Тому що малих нема уже пів дня, і вони точно в небезпеці.

Я підірвався і знову забігав  по селу, питаючи всіх, чи не бачили когось чужого сьогодні зранку. І взагалі може щось дивне побачили й забули. А тепер може згадали?

Глухо. Сусіди й інші свідки не тільки не бачили нікого з чужих поруч з близнюками. Вони взагалі сьогодні не бачили малих.

В поліції уже допитували діда. І з пліток і здогадок уже будували версію, що ми з ним і самі дуже легко могли позбавитись непотрібних дітей.

Отоді весь жах того, що трапилося, постав переді мною. Я безсило опустився біля хвіртки й задивився в нікуди.  

Руками несвідомо рвав пожухлу траву, уявляючи, як рву на шматки тог, хто це зробив.

І не одразу помітив, що в руках уже не трава. А розірваний навпіл конверт без напису. І з розірваних паперових половинок стирчать дуже знайомі кучері.

Руки затрусилися так, що мало не впустив білі клаптики на землю. Але все ж спромігся витягти нерівно розірваний листок в клітинку, де кривими друкованим літерами було написано:

ХОЧЕШ ОТРИМАТИ ДІТЕЙ НАЗАД ПРИХОДЬ НА ЗАКИНУТИЙ МЛИН ОПІВНОЧІ СКАЖЕШ КОМУСЬ ХОЧ СЛОВО АБО ПРИВЕДЕШ ПОЛІЦІЮ БІЛЬШЕ ЇХ НЕ ПОБАЧИШ ПІД МЛИНОМ ГЛИБОКО.

Звісно я прийшов і нічого не сказав слідчому.

Досі не знаю, як дожив до півночі. Скрадався городами й безтямно брів через ручай, намагався триматись в тіні дерев, коли місяць визирав з-за хмар. Майже не мав надії, що побачу сьогодні дітей. Не дозволяв собі думати, що не побачу ніколи. Бо в записці мови не було навіть про викуп. Але щось же їм від мене було потрібно?

Взяв із собою лише столовий ніж, який наточив за час, що залишався до півночі, до гостроти бритви. 

Руки більше не трусилися. 

Напіврозвалений млин зустрів мене тишею, пусткою і страшним рипінням дверей, які трималися на одній іржавій петлі.

Обвів ліхтариком з телефону порожній простір. Там, куди досягало світло, нічого не було, крім трухлявих дощок, які давно впали з даху і якогось іржавого мотлоху. 

Невже то був чийсь жорстокий жарт? Але ж волосся малих вклали в конверт. Мене виманили сюди, щоб… Щоб що? Малих же вдома нема. Вони тепер і діда викрадуть?

Я повернувся до дверей, щоб обійти млин і подивитись, чи нема десь іншого входу.

- Стій де стоїш! - пролунав позаду дуже знайомий голос. - Не смій оглядатись.

- Стою. - якомога спокійніше відповів я. Тому що в голосі моєї ненормальної сусідки чулася справжня паніка.

- Що ти хочеш за повернення дітей? - я намагався говорити доброзичливо і повільно. - І чим доведеш, що вони живі й з ними все добре?