Як скажете, офіцере.

В хаті стояв галас бандитів, які ще не відчули, що хворіють.  Вони поки що тільки носилися по кімнаті - розчервонілі, з неприродно блискучим очима. Зараз бандити були готові як на бійку, так і на сльози й жалісні нагадування, що хочуть до мами.

Я подзвонив капітанові й сказав, що тренування проведе він, за моїми інструкціями. А я дивитимусь стрім з його телефону. В залі почувся дівочий вереск і завіряння, що всі командою зараз до мене прийдуть і вмить вилікують. Звісно я заборонив наближатися до себе на кілометрову відстань і наказав не хворіти.

Капітан нібито знехотя згодився, але було очевидно,що отримав бальзам на зранену душу і все тренування грізно командував, контролював і перевіряв, щоб ніхто не лінувався.

Під кінець порадив мені самогон з часником і відключився.

Добре йому. Мені вимикатись було не можна. 

Аптечка у нас була - це перше, що набила вщент Тня, перед тим, як поїхати.  Але температура у малих підіймалася швидко, а спадала повільно і не надовго. 

Дід на щастя не радив самогону, зате  від усього і всіх лікував гірчицею в колючі шкарпетки, медом і продуктами бджільництва.

Малі спершу їли мед із задоволенням, але на третьому заході їх почало нудити.

- Діду, ти сам як мала дитина. - розсердився я. - Відчепись від них.  Вірусняк можна лікувати. І він пройде за тиждень. А якщо ні - то аж за сім днів.

- Посмійся. - вибухнув дід, як і завжди, коли хтось сумнівався у всемогутності меду з прополісом. -  Фельдшериця поїхала в сусіднє село до онуків.  Швидка сюди їде довше, ніж іти пішки. Сам собі не допоможеш, ніхто не поможе.

- От і поможи. Не чіпай малих і не сип гірчицю в шкарпетки. Їх не треба вигрівати, у них і так жар.  Твій чай з чебрецем і липою дуже помічний.  І оцтом обтиратись гарно, тільки діє не довго. А все інше - парацетамол і час.

- Вумний який. - дід все ще сердився.

- То не я, так Таня завжди казала. Ти ж не думаєш, що вони перший раз в житті хворіють? 

- Без матері - перший. - вказав на слабке місце в моїй схемі дід.- Згадаєш мене, коли тут за добу буде дурдом.

- Так не починай його зарані. - я вийняв градусник з-під пахви одразу збив, побачивши, скільки натікало, і сам закинувся парацетамолом.

Дід трохи не вгадав. За добу ще нічого такого не було, бо висока температура малих пригнітила. І мені було важко тільки не спати і вчасно збивати нам всім температуру до не дуже страшних показників. 

А от коли грип відступив, а малі вимучились до краю, вони почали ридати й вимагати.

- Маму. Сюди. Зайаз же! - лунало на два голоси крізь соплі й кашель. 

Вони нічого не хотіли слухати. Бо і так слухались тільки її, а мене вважали скоріше за старшого брата. Так що навідріз відмовилися слухатись, їсти і пити. Ще й плювалися ліками.

Мені це остогидло

Я плюхнувся на підлогу і теж закричав.

- Маму! Мені! Швидко! Нехай мама приїде і захворіє! А чого ми всі перехворіли, а вона ні? Нехай у неї теж буде температура під сорок, нехай вона кашляє і                   ...

Малі вирішилися на мене, як хворі совенята. Жар залишив у них на личках тільки великі очі, такі схожі на материні.

- Не тйеба мамі хвоїти. - сказав Ілько

Ігорьоня тільки кивнув.

- Тоді не капризуйте. - встав я з підлоги. - А то вона почує вас, коли дзвонитиме. Приїде і захворіє. А вона ж дівчинка. Їй буде гірше.

З того дня ми почали одужувати, хоч були слабкі, як новонароджені кошенята. Ледве вистачало сил протопити в хаті й зварити якось гречки.

Саме в ці дні до нас завітав умивальників начальник. Тобто голова агрохолдингу. Щоб сказати, що контракт він зі мною не підпише, бо я прогулюю. 

- Як скажете. - відповів я крізь кашель, не відриваючись від чернетки в ноуті. І щільніше закутався в ковдру, бо температура падала, і мені було холодно. Малі, які за час хвороби виспалися на місяць вперед, сиділи поряд і з цікавістю дивилися на безплатний театр. Мамині діти, вони змалечку обожнювали видовища.

- А я отак і скажу! - сердито пробурчав батько капітана команди, яку я більше не треную.

Ми з бандитами мовчали й з цікавістю дивилися, як великий і страшний в гніві меценат вибиратиметься з ситуйовини, в яку сам себе загнав.

Він потупцяв по кімнаті, залишаючи мокрі сліди від снігу, що налип на черевики. І врешті всівся на стільця, який відсунув від столу.

- От що мені з тобою робити? - спитав він, наче сувора вчителька учня, який не піддається благодатному впливові середньої освіти.

Я стенув плечима. Не знаю, чи це було видно під ковдрою.

- Що ти за мужик? Температурка й сопельки, а ти уже тиждень не ходиш на роботу. В тебе справка від лікаря є?

- Нема.

- А температура ще є?

- Якась точно є. Не нижча кімнатної. - ввічливо відповів босу, який мені уже не бос.

- Ти знущаєшся?

- Ні. Чекаю, поки ви підете. Щоб ридати з горя в подушку.

Мабуть, цей дядько не просто так був великим  босом. Бо явно відчув, що розмова звернула не туди, куди йому треба.

- А може краще ти зараз підеш на тренування? - це прозвучало як наказ. - Щоб не вибиватись з графіку. А то он Різдво скоро. Після нього до Водохреща  нікого на тренування не зженеш.

- Не краще. - прокашляв і в кулак.

- Чого це?

- По-перше, мені треба глядіти малих. Вони ще не зовсім одужали. А по-друге, безплатно не працюю. Мені сім’ю треба годувати.

- А де їхня мати? - умивальників начальник театрально роззирнувся по хаті. - Що це за сім’я без матері? 

-Мати мох дітей робить кар’єру. - сухо повідомив я.

- А ти з малими сидиш? Світ перевернувся! - з пафосом виголосив бос. - Кар’єру треба робити чоловікові. А жінка має глядіти дітей і чоловіка. А як час залишиться, нехай уже і кар’єру - великодушно дозолив він.

- Сподіваюся у вашій сім’ї саме так. - байдужість в голосі я змішав із сарказмом.- А я не збираюся робити з дружини няньку для себе й малих тільки тому, що у мене кар’єра не пішла після травми.  Це моя сім’я і мої правила. Так що дякую за пораду. А зараз маю працювати для заробітку.