Ми одна сім’я, криза минулася і все буде добре?

Нічого не віщувало неприємностей, коли я, неймовірно задоволений власними дипломатичними досягненнями, відкрив чергове повідомлення від Тані. І тому удар нижче пояса від коханої виявився дуже відчутний - у всіх можливих значеннях. 

Уяви, як мені пощастило. Мене тут взяли в один рекламний ролик зображувати натовп, який змітає з прилавків новий парфум.  І там мене побачив один режисер… - писала вона. Як завжди точно, динамічно, експресивно і без зайвих подробиць.

Так що я одразу й уявив, і вловив напрям подальших подій.

І на цьому місці у мене все попливло перед очима. Бо чогось такого завжди боявся.  Тепер той режисер,  якийсь новий кіногеній, візьме її на головну роль у свій фільм, виграє оскар, вона вийде за режисера… Словом ми всі знаємо такі історії. І завжди вважаємо, що це казка, хоча в житті таке відбувається не так вже й зрідка. А от з нами нічого подібного ніколи не трапиться.

Я перевернув телефон екраном вниз, видихнув і подумки переглянув сценарій свого подальшого життя. Тобто яскраво і в подробицях уявив, як під дідову хату під’їжджає довгий низький лімузин на шести колесах.

З нього виходить Таня у вечірній сукні й на шпильках. Звісно під руку з режисером у білому фраку й оскарівською статуеткою під пахвою.

Малі біжать їм назустріч, водій у формі й в кашкеті з лого кіностудії підсаджує їх в машину.  Таня привітно махає мені рукою в довгій лайковій рукавичці й відчалює у світле майбутнє. 

А я залишаюся вчителем фізкультури або тренером команди-аутсайдера, з якої мене виганяють, бо не даю результат. 

Тоді перекваліфіковуюсь на помічника діда-пасічника і скоро сам стаю таким дідом. Не пропускаю жодної жінки старшої вісімнадцяти років і молодшої вісімдесяти.

Все подальше життя зневажаю себе за те, що такий нікчема, але всім доводжу, що зневажаю жінок. Ненавиджу дітей, бо моїх у мене забрали. 

Від жалості до себе і тотальної несправедливості життя захотілося напитись і нічого не відчувати. 

Та навіть це не реально зробити. 

Поки малі при мені, не можна їм давати поганих прикладів. І вони не мають здогадатися, який нікчема їхній батько.

Та й взагалі. Лімузин з низькою посадкою просто не доїде до нашої вулиці вулицю. Бо від нас кудись далі кілька років тому прокладати газогін. А заасфальтувати зверху не встигли, чи фінансування на квартал закінчилося. 

Так що тепер там земля просіла і поперек дороги утворилася така траншея, що не кожен танк проїде.  А якщо Таня буде дотримуватися мого сценарію і  здумає вийти  з машини на шпильках то далеко не пройде. Бо зламає шпильки на  тріщинах в бетонних плитах, які у дідовому дворі зображують доріжки. 

А малі, навіть якщо через кілька років згадають, хто ця зозуля, навряд схочуть бачити коло неї чужого дядька. 

Вони й мене ревнують до Тані й терплять тільки тому, що куди ж дінеш татка. Він звісно не достойний мами, але хоча б свій.

Трохи піднявши собі настрій двома варіантами сценарію якоїсь мильної опери, я зазирнув у листа далі.

Що ж. Режисер той картин на Оскар поки що не знімає. Але запроси її в ряд навчальних фільмів для глухонімих і пообіцяв прилаштувати в місцевий драматичний театр на другі-треті ролі.

Все не так фатально. Пропозиція не царська. Тобто навряд вона засліпила Таню настільки, що моя дружина кинеться на шию благодійнику. Але ясно й те, що від ролей в театрі міста-мільйонника вона не відмовиться. 

А це означає, що контракуту у неї не буде, платитимуть мало. Тому їхати з малими до неї сенсу нема. А вона не зможе повернутися раніше, ніж в театрі закінчиться сезон. Тобто ближче до літа. І це якщо їй не запропонують постійну роботу. А Таня  буде землю рити, щоб справити найкраще враження. Бо такі, як вона, від мрії  не відмовляються.

І мені нема чого заперечити. аме про щось таке ми й домовлялися.

Але як уявив собі довгу зиму і те, що команду дітей кукурудзи доведеться готувати до сезону по-справжньому…

Мені стало так себе шкода, що хоч вий. Здається, це називають бумерангом долі. Підклав братові свиню під виглядом благодійного вчинку от і отримав асиметричну відповідь.

-Так буде з кожним хто маніпулює іншими для власної вигоди. - міг би сказати на це янгол-охоронець. Але не сказав. Він зараз явно пурхав над братом і його дружиною, допомагав заднім числом оформляти Беллу в репродуктологію.

Життя теж непоганий маніпулятор. 

Але наступного копняка я все одно не очікував, коли  вирішив порадувати себе заслуженою моральною перемогою над Степаном. 

І відкрив лист з результатами експертизи.

Там все було як завжди. 

Сповіщаємо, що поточна перевірка  і порівняння даних виявили маркер, присутній у обох однояйцевих близнюків і відсутній як у матері дітей, так і у Вас.

Це може свідчити як про те, що батько дітей - третя особа, так і про те, що унікальний маркер є особистою мутацією близнюків.

І далі мене питали, чи слід продовжити дослідження далі. Тобто порівняти результати з генетичною картою мого брата. На це треба його письмова згода.

Я наче робот-автомат відповів, що продовжувати не треба. І закрив рахунок лабораторії.

Он воно, значить як. 

Дуже легко казати, що це неможливо. І не може такого бути, щоб Степан все ж якось переспав з моєю жінкою, коли вона думала ніби це я.  А от коли маєш на руках щось схоже на докази, ніби він мене все ж переграв? Що малі бандити, які три роки були точно мої, можуть бути все ж Степанові.  

Вони ж весь час були доказом моєї самостійності. Давали сил жити так, щоб наша маленька сім’я могла мною пишатись. Невже вони насправді не мої?

Невже я не мудрий батько сім’ї, що готує для неї плацдарм, поки дружина може йти до своєї дитячої мрії? А лох, який ростив чужих дітей і оплачував дорогі забаганки їхньої матері.

Досі соромно за ті думки. Бо навіть в ту чорну мить я знав, що думати так - підло. Адже коли відбирав у Степана обручку й освідчувався Тані, все це було неважливо. А важлива була тільки її згода і моя спроможність забезпечити нашій сім’ї нормальне життя.