Який же тут мій інтерес? 

Спочатку нічого не віщувало грози. Та і які грози восени?

Погода була тепла, і дощів не намічалося. Це бісило аграріїв, бо волога не потрапляла в ґрунт і ускладнювала перспективи на врожай.

А мене - тому, що поле все ще було сухе і придатне для тренувань. Тому часу на, з дозволу сказати, футбольну команду, яка тільки називалася командою, йшло набагато більше, ніж  планувалося спочатку.

Грошей мені меценат з агрохолдингу відвалив не так щоб багато. А контролював кожну витрачену на його улюбленців калорію і байт інформації.  

Лише п’ятеро з команди працювали серйозно, засвоювали принципи командної гри. І це дало результат. 

Команда виграла матч престижу. Тобто забила якимось іншим синам кукурудзи на всі голи більше,  ніж від команди очікували. Просто тому, що моя п’ятірка не видєлувалась, показуючи кожен своїм фанаткам, яка він Марадона.  А грали в командну гру. На моє тренерське щастя їхні супротивники, кожен з яких окремо вмів і міг більше, в командну гру не грали.

До речі вирішальний гол забив капітан, який принципово ігнорив мої заняття під безліччю сміховинних приводів. Але два інших голи виконала моя п’ятірка.Точніше четвірка. Бо воротар просто не пропустив більшість м'ячів. Він взагалі був красавчик. І якби почав займатись вчасно, то за нього б зараз билися не тільки тренери отаких смішних команд. А так…

А так він дивився на мене з ненавистю, але виконував усі вказівки. Тому отримував заслужений захват вболівальників і вдячність команди. А ще купу пропозицій пограти за іншу команду. Які зневажливо відкидав на моє щастя.  А от чи довго Толян відмовлятиметься? Адже ні уваги, ні поваги від Белли він наш воротар не отримував.

Тому, коли двері в хату вдруге відчинили з ноги, я подумав, що доведеться якось менш тактовно вказати воротареві на вихід. Маю сказати щось, що відкриє цій великій дитині очі на реальність.

Типу що можу тільки довести його до піка спортивної форми. А от змусити когось його покохати - не можу. Як ото можна провести кобилу до води, але неможливо змусити її пити.

Я повернув голову до дверей, роздумуючи, чи можна при Толяні порівнювати сусідку з кобилою. 

Але там виявився не воротар, а капітан.

Вони що, всі одинадцять по черзі будуть вдиратися до мого помешкання зі своїми дикими претензіями?

- Копаєш під мене? - сходу спитав капітан. - Не раджу.

Звісно я копав. Ну а він як думав? Що терпітиму його зневагу й щоб не травмувати тонку натуру залишуся без грошей? 

- Можна і так сказати. - відповів так само через губу. -  А можна сказати, що мені все одно, за що отримувати премію. За твої забиті м'ячі, чи не за твої. Аби був результат. І я цю премію все одно отримав. І ще отримаю. Бо мене не ти найняв, а твій бос.

- Він мій батько. - виклав капітан козиря з рукава. - І якщо якийсь хрін з гори ще раз щось так втне… Словом, я тебе попередив, тренере. Хочеш отримувати премії, не лізь в мої плани. Батько взагалі зібрав цих калік, щоб я міг себе гарно показати, а не щоб пройти вище по кар’єрі. 

- Ммм… Заздрю. - чесно признався я. - Це буде у мене тепер нова мета життя. Пахатиму, щоб мати змогу дарувати малим такі іграшки. Але в чому суть претензій? 

- Забивати маю тільки я.

- Ну забивай. Хто тобі не дає? - зрадів я, що мова піде не про те, що якась з його дівчат вибрала правильний об’єкт для закоханості, тобто мене. А йому відмовила.

- Ти не даєш! - гаркнув він. - Команда має працювати на мене.

- І знову які проблеми? Ходи на тренування, зігруйся, відпрацьовуй комбінації. 

- Ми й так зіграні. А тепер вони пасують не тільки мені.

- Дурна якась бесіда, капітане. Про тактику домовляються на березі. Ти домовлявся?

- Я всіх попередив на початку сезону, що хочу в…

Він раптом зрозумів, що бовкнув зайве, і замовк.

- А можна з цього місця детальніше? Не те щоб мені було  дуже цікаво. Скоріше воно має цікавити тебе. Не хочеш, не говори. Я і так здогадався. Батько подарував тобі іграшку, ручну команду. Для того, щоб ти не здумав кинути сімейний бізнес. Він любитель,  сам ніколи не хотів досягти чогось у футболі. Може останній раз грав у школі.  А ти хочеш досягти чогось більшого й боїшся сказати батькові. Бо він одразу перестане фінансувати твою іграшкову команду. Йому треба син-помічник в бізнесі, а не футболіст . 

Капітан мовчав, сопів, дивився на мене вовком і стискав кулаки. 

- Якщо хочеш битися, треба було йти в бокс. - дотиснув я засранця. - А якщо хочеш знати, які у нас із тобою спільні інтереси, то слухай уважно.  Мені зараз дуже потрібні гроші. Але доля  грошей твого батька у моєму бюджеті не вирішальна.Разом з тим було б непогано, якби він мені платив ще місяць-другий. 

- Який же тут мій інтерес? - пирхнув син багатого татка. - Щоб батько викидав гроші на те, що мені не потрібно?

- Ти хочеш бути головним в команді. Щоб фанати і фахівці бачили тільки тебе. І думаєш, якщо я підпишу контракт, ти не зможеш бути першим номером. Так от, мені довгостроковий контракт не потрібний. Але й  думати, де заробити ще третину сімейного прибутку, мені не хочеться. Твоя вигода? Я курсі, як тобі привертати до себе увагу. Саме як до футболіста, а не сина папи-аграрія.А ти - ні.

- І? - насторожено спитав син мого роботодавця, але я уже знав, що він мій з потрухами. Надія його була така велика, що кулаки капітана розтислися, а очі заблищали, наче у дитини, яка почула початок цікавої казки. 

- Не розвалюй команду. Тренуйся так, щоб був явно видимий прогрес. І я покажу своєму колишньому тренеру твої дані й досягнення. Весною вступиш в наш універ.  І батько буде задоволений, і ти зможеш себе показати там в команді. А далі вже  твоя справа. Звідси ти у великий футбол сам не вирвешся.

- Чого я маю тобі вірити? - питання звучало благанням не розчарувати.

- Та не вір. Я знайду, де взяти гроші на сім’ю, не витрачаючи час на безперспективну команду. А ти без мене знайдеш мого тренера? Він випустив кілька успішних студентів у вищу лігу.  Словом, ти завтра разом з усіма тренуєшся. Я маю на увазі й з тими, хто прогулює тренування. Або не тренуєшся.  Вирішувати тобі. До побачення. І прикривай двері акуратніше. Тут малі діти, а на дворі не літо.