Елементарно, Ватсоне

- Якщо ти справді з нею, гм… - дід озирнувся на кімнату, в якій спали бандити, й на всяк випадок  вирішив підібрати якесь нейтральне слово. - якщо ти з нею був, тобто ееемм, спав, то тепер не відмажешся. 

Я підняв очі від телефону, вимкнув його, і на всяк випадок поклав на стіл. Бо руки мимоволі стискалися в кулаки, а смартфон - річ тендітна.

- Одного не розумію.  - сердито примружився дід, бо він терпіти не може чогось не розуміти. - Ти тут тиждень. А вона мені сказала, що ви переспали ще в Києві. І що вона завинила, але просить передати, що більше таке не повториться. І отой тип для неї нічого не вартий.

- Діду, ти з дуба впав? - я ледве стримався,щоб не покрутити пальцем біля скроні. Бо за таке можна отримати запотиличника, а малі ще побачать, і пропав весь авторитет. 

- Це ти з дуба впав, як собі таке дозволяєш. Думаєш, вона тільки мені таке сказала? А якщо напише щось твоїй Тані?

- Нехай спершу знайде. - зло вишкірився я, неначе у всьому був винуватий дід, а не ще одна притрушена фанатка. - У неї там тільки робочі сторінки під робочим ніком. На дівоче прізвище. А по-друге, я тільки з клініки. Де я з нею переспав - на хірургічній каталці? В таку маячню навіть Таня не повірить. 

- Ти не уявляєш, у що повірить жінка яка хоче повірити. Краще скажи дідові, хтось знав, що ви збираєтесь сюди їхати? 

- Ніхто, крім тебе. - сказав я, добре подумавши. - Ми навіть тещі не сказали, щоб вона не образилася і не приїхала сюди різкість наводити. 

- То ти не сказав. А твоя благовірна? - єхидство дідове друге ім’я, але тут він справді розгледів проблему.  Таня могла попросити Раю, свою єдину подругу і мою зведену сестру, щоб та  допомогла мені з малими, якщо що. А та вже ляпнула Степанові, бо нас легко переплутати. 

- Ти натякаєш на Раю чи на брателлу?

- Не приплітай зайві сутності, якщо можна обійтися без них. - виховним тоном сказав дід. -  До чого тут Рая, вона розумна, на відміну від вас з братом. Ти кульгаєш, а Степан - ні. Як вас можна зараз сплутати? 

- А якщо він подзвонив? - зробив я безнадійну спробу. Але одразу зрозумів, що теж ні - телефони у нас різні. 

- Думай ще.  - наказав дід. - Перекачуй мозок з ніг у голову. Тепер він тобі там більше потрібний.  

- Ммм. - зобразив я інтенсивну розумову діяльність. - Тонкий натяк зрозумів. Вона чірлідерка, діду, і  з командою була на якомусь нагородженні. Туди відправити когось третьорозрядного з команди першої ліги, бо для сільського клубу і таке згодиться, тож...

- Чілріделька? - мало не зламав язика дід. - Повія вона. І не виражайся при дітях.

- Чір-лі-дер-ка - по складах повторив я, помстившись за натяки на свою тупість. - то не матюк і не повія. А дівчина з групи підтримки. Їхня команда щось виборола, їздили кудись?

- Та а як же. Вони не просто так тебе кликали тренером. У нас тут агрохолдинг на всю країну знаменитий. В акціонерів є гроші. Вкладають у рекламу. Футбольна команда - як довгострокова рекламна акція. 

- І звідки ж оті аграрії знають,діду, що я маю відношення до футболу? Грав у команді Універу, не попав у вищу лігу. І ж в очах сусідів просто каліка, днями сиджу за ноутом заробляю копійки копірайтингом. це ти мене здав?

- Ні, я по футболу не фанатію. - одразу відхрестився дід. -  Всім казав і кажу. що син професор. А онуки вчаться на писателів. 

- Тоді вони точно всією командою десь бачили Стьопку. І тепер думають, що я - це він. А головне, що судячи з усього брателла часу не гаяв. Хоча особисто я ніколи б не здогадався, що йому може сподобатись така…- я аж пересмикнув плечима, згадавши переможну посмішку Елли-Мірабелли. Треба нарешті запам’ятати, як звати малу гадюку. Бо не схоже, що вона скоро зникне з горизонту.

- А вона і не обов’язково йому подобалася. - зітхнув дід. - В сім’ї хтось знає, що ти в мене живеш?

- Ну батько точно знає. Але я просив без розголосу. В обмін на те, що і я не здійматиму галасу. Навряд він розколовся, бо мати б давно вже тут була і нагнала комісій з перевірки. 

- Твій брат не тупий, що б ти про нього не думав. Сам міг здогадатися. Ти кудись поїхав, до приятелів точно ні,  бо хтось сильно гордий і не хоче, щоб  жаліли. А з рідні в тебе тільки я.  Він приїхав вручати призерам того вимпела і кубка. А хтось сказав, що команда з  Жуківки. Степан знав. що ти виїхав. І просто склав два і два. 

- Схоже на те, Діду. Його стиль. - я ледве розтиснув щелепи, щоб щось сказати. І тільки тоді помітив, як напружився. Наче побачив перед собою хижака, готового накинутись.

Тільки ми ще продивимось, хто кого, мамин ти син.

- А чого не спробувати, може вийде, може ні. Що він втрачає? - кивнув дід. - Ти приїжджаєш з сім'єю, а тобі назустріч вона.

- Ага. - підхопив я. І каже людським голосом:

-  Коханий, як ти міг після всього, що між нами було.

А вона, виходить, не так вчинила. Образилася і замутила з воротарем. 

- А потім передумала ображатись. - кивнув дід. - Бо жінка тебе типу кинула і поїхала за кордон робити кар’єру.

Я прихилився до холодної стіни й прикрив очі. І наче в дурному кіно побачив усе, що сказав дід. Реалістично - до морозу поза шкірою. 

І судячи з того, як активно й з вогником ця дівка взялася за справу, на цьому вона не зупиниться.

- Що ж робити? - вжахнувся я. - Акк брателли вона точно знає. Ще не раз мене підстереже і нависилає знімків в особисте. А Стьопка їх обов’язково перешле Тані…

Дід подивився на мене, як на тупого.

- Тільки твоїх нюнів тут не вистачало. Підбери соплі й збери мозок в купку. 

- Ти про те, що мені треба їхати звідси?

- І як це тебе вбереже від того, що навіть малі підтвердять те, що уже було? 

- Що вони підтвердять. ну що? - з  останніх сил намагався я не бачити правду.  

- Що вона тут їла, про дітей піклувалася, і ти її проводжав додому. 

Я схопився за голову.