Тато герой

- Ти, як бачу, зовсім неляканий. - співчутливо відповів гостеві, який мав необережність закохатися в цю прилипалу. Адже він не ворог мені, як виявилося, а спільник. Я теж хочу, щоб вона і далі залишилася його дівчиною. От тільки він явно іншої думки.

- Уявляю ці методи. - закотив очі під лоба здоровило, але говорив уже значно тихше, бо явно знав, що дітей будити не можна. - Поліцію покличеш чи одразу мамі нажалієшся? 

- Дізнаєшся, коли ці методи мені знадобляться.  Любиш сюрпризи? - спитав ввічливо. А в цей час гарячково пригадував, куди сховав любовно виточений ще в школі на уроках праці кастет. І чи можна буде зняти з дідового велосипеда ланцюг. То помічні штуки у бійках, скажу я вам, коли вагові категорії не співпадають.

Я уже шкодував, що одразу не вийшов з ним поговорити й  і вправлявся в дотепності. Врізав би раз придурку по тупій макітрі, хоч душу б відвів. Раз все одно тепер у нас вендета. Не цього разу, так ще колись підстереже. 

Але зараз він явно передумав битися. Може не такий тупий, як здається. Адже поїдання манної каші в присутності діда на зраду якось не тягне. І на залицяння теж. 

-  Сусідко, по-моєму вам саме час прогулятися з вашим бойфрендом. Дивіться, яка погода гарна. Золота осінь. Останні теплі дні. Романтика. 

- Він не мій бойфренд. Толік просто друг. Я просто зайшла спитати, чи ви не згодитеся тренувати нашу футбольну команду. Толя - воротар. А я в групі підтримки. - простодушно і брехливао обвела всіх поглядом Елла-Естрелла. І розвела руками. Мовляв, то ви  думаєте про всякі непристойності, а я лише про спорт. 

- Тобі Богдан сказав? - визвірився Толя-воротар.

- Ні, його батько. - загадково посміхнулася сусідка. І теж облизала манну кашу з губів, промовисто глянувши на мене.

Я нарешті осягнув всю глибину триндецю. То якась змова, а інтригу придумала оця дитсадкова  самодіяльність. Емма-Естер у них явно   вважається дуже привабливою, якщо її прислали, щоб зловити мене на живця.

- Не згоджуся, шановна сусідко. - почав я, гарячково роздумуючи, як бути, бо тут підводних каменів, як в акваріумі з піраньями. - Ні. І навіть не тому, що я тут лише на час відрядження дружини й реабілітації після травми. А тому, що тренер - це авторитет і практично бог в команді. Уявити не можу, що я без стуку зайду в дім свого тренера. І що влаштую дику сцену, розбуджу його дітей, а він потім буде вкладати зусилля в моє тренування і зростання по кар’єрі, не вірю теж. Щасливої дороги, спортивних досягнень і щастя в особистому житті.

Я вдруге показав на двері, що так і стояли прочинені. Першою з-за столу вислизнула сусідка, протислася  між одвірком і колгоспним голкіпером і зникла у дверях.

- Хоча чого це голкіпер колгоспний? Тепер усюди агрохолдинги чи як їх там. - відсторонено думав я, поки той ведмідь повертався і виходив з хати. Звісно не попрощавшись.

І нащо такому  тренування? Він просто затулить собою ворота, і м’яч крізь нього не пройде.

Звісно двері за собою непроханий гість і не подумав зачинити.

Тому знадвору залетів протяг і приніс з собою запах диму й настійливе передчуття, що мені все одно доведеться тренувати місцевих любителів.

Звідки воно взялося? З того, що мені наостанок нічим не пригрозили. Тобто цей Толік впевнений, що я уже практично його тренер. І дим теж ніби натякав, що моя надія відсидітися тут, поки нога загоїться, горять синім полум’ям.

 - Діду, це пожежа? Ота ненормальна нас підпалила, чи її жених?

- Чого це він жених? - непідробно здивувався дід.

- Ну не батько ж і не брат. А хто ще буде вимагати від чоловіка, який сам мріє, щоб йому не морочили голову, щоб  він не морочив голову дівчині?

І до речі, діду, чи не час уже викликати пожежну команду?

- Викликай. - пожвавився дід. - Тільки власним коштом. Я може додам з половини. Приємно буде подивитесь, як тих гаспидських сусідів заллють пінкою з гідрантів.

- То це у них пожежа?

 - Принаймні  з їхнього сараю дим. - дід невдоволено дивився у вікно. - Добре, що вітру нема. А пожежники поки приїдуть, пів села згорить. Так що доведеться самим все робити. Пішли вже. 

Ну ми й пішли. Темний вонючий дим стелився по землі й заповнив собою майже весь двір. поки я дошкутильгав. Дід стояв біля колодязя і нетерпляче тарабанив пальцями по дашку над ним.

- Хапай шлангу, кріпи до мотора, я заллю . Знову ця коза кудись завіялася, як тільки батьків нема.

Я зробив, як дід казав -  під’єднав шланг, вже непотрібний для поливки городу. Він був акуратно скручений і покладений в спеціальний ящик поруч з колодязем. Взагалі все подвір’я наче казало, що це дім дбайливих і не бідних господарів. 

Тут нічого не валялося під ногами й все було на місці, охайне і як новеньке. 

- І от чого тоді ця Елла- Еммаа краде яблука з чужого подвір’я? - чудувався я, натискаючи на кнопку. 

В глибині колодязя почувся звук ввімкнутого мотора, по шлангу пішла вода. Дід підхопив його і побіг до сараю, звідки виповзала димова хмара, але вогню видно не було. Я пішов за ним і зазирнув у прочинені двері. Від струменя води, яким дід навмання водив в диму, нічого не змінилося, крім того, що він закашлявся. У відповідь з глибини  темного приміщення теж почувся кашель. Я зняв теніску, намочив її водою зі шланга, обмотав голову і рушив на звук кашлю. Через три кроки  наткнувся на когось, схопив під пахви й потяг назад. Ви здивувалися, що це виявилася коза Елла-Евеліна, бліда, але задоволена?

Я дуже.

- Я знала, що ти мене врятуєш, коханий. - проказала вона впевнившись, що дід все чує. І картинно      втратила свідомість.

Я вихопив з рук у діда шланг і мстиво поливав  сусідку, поки їй не набридло придурюватись.Потім переступив через неї й рушив додому. Штучне ахіллове сухожилля прикрутили міцно з двох сторін. Навряд воно відірветься. Тож можна було б копнути противну дівку в товстий бік за всі її фокуси. Мені не можна підіймати важкого. Але ж дівчат бити не можна.  Ще й лежачих. Тож я стримався. І навіть нічого не сказав у відповідь на провокацію. От тільки боліло від цього не менше.