- Діду, у нас сьогодні що - день відкритих дверей?

- Діду, у нас сьогодні що -  день відкритих дверей? - спитав я саркастично. І на всяк випадок сперся рукою на стіл, перенісши всю вагу на здорову ногу. 

- Типу того. - відізвався великогабаритний хлоп, що прикрасив би собою будь-яку важкоатлетичну команду. Невже тут теж в моді тягати залізо? І те залізо явно якесь іржаве, а не штанга з качалки. Бо руки прибульця з планети залізяка були майже по зап'ястя в чорно-іржавому бруді. Незваний гість точно не був батьком настирливої сусідки. Бо на вигляд йому не можна було дати більш як двадцять років. 

Може брат? Але не схожий. Темноволосий, і риси наче вирубані з якогось твердого дерева.  А оця Емма чи Елла, чи як її там звати, русява і невеличка. А коли скине щенячий жирок, буде мати акуратне личко сердечком. 

Хоча хто їх тут знає. Ще я буду викривати можливі подружні зради.  Мені б зі своєю генетикою розібратися. І з тим, що цьому здоровилі тут треба. Й щоб воно не було то явно не привітання з новосіллям.

Тож я неприємно посміхнувся гостеві, показавши зуби. І не кліпаючи мовчки вдивлявся в риси його злого обличчя. Воно не було позначене ні зайвим гуманізмом, ні ввічливістю, притаманною , як мене завіряли, жителям села. Бо тут усі більш-менш родичі одне одному. І тому просто змушені бути привітними й чемними.

Але оцей точно не мій родич. У нас в роду таких здоровил нема. Власне тому я й займався вітчизняним футболом, а не американським, який починає входити в моду й у нас. Бо тільки там потрібні такі важкі й нечемні хлопці, що давлять масою, а не майстерністю й інтелектом.

Гм. А тоді чий він родич? 

- Невже все-таки брат, і йому уже розповіли, що я розглядав червоні стрінги Елли-Евеліни й провів дівчину до воріт її дому? От же ж! - в мовчанні, важкому і непривітному, мої думки линули напрочуд жваво.

Дівчина, що сиділа поруч, зачудовано дивилася, як я злизую мед з губів. І не звертала на прибульця ніякої уваги так демонстративно, що моя підозра переросла у впевненість. 

Ну а що? Він здоровенний, у неї кістка досить широка. І якщо дівчинка не займеться собою, то буде досить огрядна, коли виросте. Зросту вона нижче мого.  Та це ні про що не свідчить - я метр дев’яносто. А вона ж дівчинка. Ще трохи підросте, і  буде модельного зросту. 

Ви може думаєте, що це значить красива на личко? То ви не спілкувалися з модельками без гриму.  Личка у них зазвичай простенькі. Бо в їхньому фахові важливо мати вузькі стегна, невеликі груди й високий зріст. А личко і волосся їм стилісти намалюють, яке треба. Моя Таня ще й на лице красива. А в моделі не годиться, бо її верхні дев’яносто мають об’єм сто. 

От і сусідку навіть якби з дитинства в правильні руки, то моделька б з неї не вийшла. Стегна заширокі й повна пазуха. А от штовхати ядро вона б дуже навіть могла. Шкода, що стара уже. Ну тобто не для життя. Для життя вона ще дитина. А для того, щоб починати кар’єру у великому спорті. 

Нас із братом відали на футбол так давно, що тепер задається, ніби з пелюшок. І то он що з цього вийшло.

Все це я думав, щоб не думати про те, чому цей ведмідь так пильно дивиться мені в очі й не кліпає. Ще й кулаки стискає.

Невже все-таки брат?

Тут не можна помилитись. Бо якщо не вгадаю, по селі піде гуляти нова версія походження Елли-Емми. І мої діти сиротами через це не обов’язково залишаться. Бо пробити в табло я теж можу результативно.  Але покалічити мене ображені родичі цієї прилипали дуже навіть зможуть. Особливо якщо їх буде кілька. А я і так… 

- Що вийдеш побазарити чи зассиш? - густим басом спитав незваний гість.

- Мабуть, зассу. - сказав я, прислухаючись до пекучого ниття в нозі. - Але ми можемо попросити нашу шановну гостю допомогти дідові зібрати падалку під яблунями в садку. І поговоримо просто тут.

- Ти від манної каші такий переляканий? Ха-ха. Мужики м’ясо їдять і самогоном запивають. - продовжував вимахуватись ведмідь. 

Ні йому не двадцять. Менше. Так тільки підлітки поводяться.

- Може і від неї. - відповів я чемно. - А от цікаво, звідки такий серйозний пацик, який зроду її не бачив у себе на столі, від дверей вгадав, що це манна каша. 

Гостя противно захихотіла, і лице ведмедя  почервоніло, набравши трохи бурякового відтінку.

- Сердечник? Ще дасть тут дуба. - злякався я по-справжньому.  Та й неспортивно знущатись з того, хто не може відповідати на тому ж рівні.

- Що ж. Раз ви не їсте манки, не запрошую до столу. І бачу, ваша сестра уже доїла. Радий був вас усіх побачити. Як шкода, що ви вже йдете. Але що поробиш. Не смію затримувати. 

Дід подивився на мене, як на придурка. Що в принципі як раз було звично. Дівчина від сміху зігнулася так, що над столом було видно лише її спину. 

А от непроханий гість номер два одним кроком подолав відстань до столу, схопився брудними руками за стільницю і проревів мені в обличчя  вперемішку з відбірним матюччям, що я у нього ще побачу, що таке переламані ноги. І якщо морочитиму далі голову його дівчині, він відкрутить мою голову і засуне в інтересне місце.

- Попрошу тихше. Тут діти сплять. Зараз прокинуться, нікому мало не буде.

- Ми не спимо. - на порозі спальні намалювався Ігорьоня.

- Куди інтейесно сувати гойову?  - діловито спитав Ілько.

- Речення з чотирьох слів! - розчулився я. - Які ж у мене талановиті діти. 

Здоровило покрутив рукою біля скроні. Чого б це?

 - А от голову ні в яке місце засовувати не треба. Крім шапки, коли надворі холодно - відповів  Іллі, тому що батько має знати відповіді на всі питання і роз’яснювати, як правильно жити. -  А ну спати.

- Хочу до мами - сумно признався Ілля.

- Точно. З тобою нецікаво. - підтвердив Ігор.

- Он воно що! Жінка втекла, так ти дітям нову матір знайшов. - придушено просичав здоровило.

Дві пари очей, виразних і блискучих, як у їхньої матері, вп’ялися в мене розпачливим поглядом.

Я виставив вперед долоні й замотав головою.