Дивіться, хто прийшов

Я зайшов в нашу з малими кімнату і перше, що зробив - закреслив в настінному календарі перший день розлуки з Танею. Просто щоб уже було на один день ближче до її повернення.

Гігантська бджола подивилася на мене з нього із явною підозрою. Мовляв, чого малякаєш? То Таня подарувала дідові, щоб піддобритися, а не для того, щоб хто попало там креслив червоним маркером.

- Ще я комах питатиму, що мені робити. - сказав їй і подивився, чи нема якихось фоток з дороги від Тані.

Вона уже написала кілька повідомлень, де питала, як малі. Про мене не питала. Але я написав, що у всіх нас все в порядку, малі не плакали. 

І як зурочив. Ілько почав перший, спитавши, де мама. Нехай вона зробить щось інше. Бо він не буде це їсти. І з розмаху ляпнув ложкою по манній каші. Ігор взагалі кинув ложку на підлогу і рубанув сувору правду.

- Дуйень, ма поїхайа, кинуйа тата і наааас!

І обидва дружно заридали.

Чи це був акторський талант від мами, чи її вміння внести нотку драми в будь-яку розповідь, але в хаті одразу стало  сумно безнадійно і нервово. Я з телефоном в одній руці й маркером в другій кинувся до малих. І звісно забув, що нога у мене зараз лише для краси й симетрії. Тому загримів на підлогу, стиха засичавши від болю.

Малі синхронно озирнулися. Ігор зацікавлено, а Ілько ображено.

Моя мати дотисла Таню, яка тоді намагалася стати своєю в сім’ї Пишних. І бандитів назвали на одну букву. - щоб підкреслити схожість і продовжити традицію  Мені така традиція не треба. А Таня досі по-моєму називає їх для себе якось інакше. 

Та й підкреслювати схожість нема сенсу. Їх і так можна переплутати, якщо дивитись окремо. 

А от якщо вони разом, то уже не сплутаєш.  Уже на другий день після того, як їх принесло з пологового, я помітив різницю. І вона тільки збільшується. Якщо хто завгодно побуде з бандитами хоч пів дня, одразу помітить -  Ілько дуже емоційний, а Ігор спокійний і уважний. Якщо звісно ще раніше не втече з вереском від їхніх капостей.

От і зараз Ілько ще тільки злякався. що мама кудись зникла. А Ігор уже помітив нові можливості.

Й одразу спробував одержати замість каші щось інше. 

З матір’ю б це точно не проканало. А я раніше був  таємничою особистістю, яка або не вдома. або сидить з ноутом і не звертає ні на що уваги. А якщо  з’являється перед дітьми, то лише у вигляді лагідного сонечка. І лише коли мамі треба відлучитися. В руках у сонечка завжди кульок цукерок, на лиці дурнувата посмішка і воно може бігати з двома бандитами на плечах. А головне -  все дозволяє. 

А тепер вони побачили моє перекривлене від болю обличчя. І не побачили в руках смаколиків. Тому приготувалися до другої серії ридань.

Звісно лякати їх або давати зрозуміти, що батько не найсильніший, не найрозумніший і ще й не клоун весь вечір на манежі - не можна.

Тому я сховав смартфон в кишеню, розтяг губи в усмішку і  піднятими вгору руками зобразив аплодисменти, що переходять в овації. Наче так і було задумано. 

Ігор моментально забув про першопричину сліз, заплескав у долоні й засміявся. Ілля виліз з-за столу, підійшов впритул і зазирнув в очі, щоб перевірити, чи мені справді весело.  Але хоч плакати перестав. 

- Я злий сірий вовк, бандити. Дуже голодний. І зараз з’їм ваш обід. Желейних черв'яків, які сховані під кашею, теж з’їм.  А ну несіть мені сюди тарілки! 

Малі  перезирнулися й  наввипередки почали їсти. Вміли вони це ще не дуже. І каша, приготована дідом, летіла на стіл і під стіл.  А мордочки братиків одразу стали вимазані.  Але апетит прийшов під час їди, під кашею і справді виявилися смаколики. 

Дід скоса глянувши, як я обережно розтираю травмовану ногу і не спішу вставати, мовчки налив малим молока і поставив банку з медом. А коли вони випили молоко, половину розливши, раптом гостро і неприязно подивився на них.

- А хто це вам казав, що мати вас з батьком кинула? - спитав він сердито.

- Тьотя з ябйуками. - чесний Ілля простодушно здав сусідку і запитально подивився на брата. Мовляв, підтверджуй. Але той дивився на мене стиснувши губи й мовчав, як партизан на допиті.

Я витяг з кишені телефон й удав ніби читаю.

- Мама як раз питає, як у нас справи, як ви тут, чи добре їсте. Що їй писати? - спитав його з натяком, що зараз мама дізнається про все.

І не втримався сфоткав малих, замурзаних манною кашею і медом,як  вони махають мамі руками з затиснутими в долонях ложками. 

Таня теж помахала їм рукою з екрана. Похвалила, що гарно поїли, наказала вмиватись і спати. 

Її вони послухались з пів слова, хто б сумнівався - через чверть години уже сопіли уві сні. Я обережно наступив на ногу і вирішив, що обійдуся без милиці. Закинув вимазаний одяг малих в стару дідову пралку.витер розлите молоко зі столу і під столом, вимив руки й підморгнув відображенню в дзеркалі. Мовляв, все не так страшно, як здавалося. 

Докульгав до столу і підсунув до себе каструлю з кашею.

Ясно, що малі скоро прокинуться і знову почнуть звати маму. Але поки що у мене буде година на подумати.

От тільки дід уже подумав за мене.

- Згадаєш мене, коли вона тебе ославить. Гадюка, вся в бабу. Коли й встигла малим таке сказати? 

Я махнув рукою. 

- Діду, дай мені краще бинт.  Вона сама дитина. Повторила, що хтось з дорослих сказав. Малі не можуть жити тут, як звірі в клітках. Їм треба спілкуватись з дорослими й дітьми.

- Пошкодуєш, якщо вони з нею будуть спілкуватися і з її ріднею. Там тільки вітер в голові й дурні фантазії про заміжжя з принцом на білому коні. Ти чув, щоб дівчину в селі назвали Беллою? І притому, що мати не вчителька і не бібліотекар, а зоотехнік. А батько агроном?

- Звідки мені знати, як кого називають. Ще й осуджувати. Я й сам Стас. А малі здуріють, якщо дивитимуться два місяці лише на нас з тобою. 

- Подумаєш, два місяці. Нема чого морочитись. Нічого з ними не станеться. Діти тут є.   Я потім скажу, з ким можна гратися. І більше не повторюватиму. Я тебе попередив. Що хоч роби, а з тією малою козою не бачся і не розмовляй. Вона націлилася на тебе. І не відчепиться. А твоя Таня взнає все і навіть більше.