Не встигла Таня поїхати, як...

До діда ми переїхали так швидко, що самі здивувалися.  

От тільки одразу і сюрприз на новосілля отримали. Ви любите сюрпризи?

Таня любить. Не встигла ми навіть розпакувати свій багаж, як прийшло підтвердження на її стажування. Ну ура, що тут скажеш.

Вона виграла грант  в Польщі. На радіо. Вестиме там разом з місцевими профі передачу для наших заробітчан. Ну а писали ми подання на грант ще рік тому. Ми тоді їх пачками відправляли. А от цей один виходить вистрілив.

- Стасе, то повністю твоя перемога! - Таня цілувала мене і навіть діда, скакала по кімнаті з розкиданими клумаками і пищала від захвату. Малі мавпи повторювали за нею. 

- Ну хтось би казав, що ніякої моєї заслуги тут нема. А я не буду. - сміявся я. 

Перемоги після поразок якось особливо надихають. А тут ми ще й виграли разом. І це робило нас ближче, відтискало все неприємне й гірке на задній план.

- Давай там підкорюй плацдарм. - попросив, щоб підняти Таніну самооцінку ще вище. - Може комусь знадобиться спортивний коментатор. Я мову підтягну. Бо тут мені щось усюди кисень перекривають.  Дід, мабуть, відмашку дав. 

Таня на мить випала з ейфорійного стану. 

- Ти батька частіше смикай. Він безвольний у вас, Тисни, і місце тобі хоч на факультеті якесь знайде. Там копійки, але престижно ж. 

І вона знову заскакала по кімнаті, вибираючи, що взяти з собою. 

- Ага.- сказав я. Бо нащо говорити щасливі людині про те, що це був мій перший крок у пошуках стабільної роботи. Лаборант і справді копійки отримує. Але ж гарантовано. Зате без нервів. Малим на їжу вистачило б. А на все інше я б і сам заробив. 

Хіба я забагато хотів?

Та батько розвів руками. І сказав, що не може допустити, щоб постраждала репутація сім’ї. 

Мені на мить здалося, що у нас королівська сім’я, до якої прикуті очі світової громадськості. І звісно принц не може працювати лаборантом. Це приниження сану.

Це було так смішно, що я не втримав серйозного виразу. А батько звісно образився.

Тані цього говорити не можна. Бо вона все ще має ілюзії щодо того, в яку сім'ю її занесло.

 Як і будь-яка нормальна стороння людина, вона не може зрозуміти, що коїться у нас в домі. Сама вона росла не те щоб любою маминою квіткою. Але там за своїх горло перегризуть. Щоправда і своїм дістанеться, якщо порушать місцеві уявлення про пристойність. А в нас те, що плямує сім’ю і може завадити дідові пройти в раду на другий строк - то смертний вирок. Ні звісно нікого не вб’ють. В наш час це непотрібно і навіть шкідливо. Просто приховають  тебе в соцмережах так, що і пошук не знайде. Тому я отримую відмови і на телебаченні, і на радіо, і на сайтах новин, і в фахових виданнях.

Можу піти до діда адмінити сайт його партії. Там же прізвище не вказане. 

Та про безплатний сир в мишоловці я добре вивчив. Тому я навіть не сором сім’ї Пишних. А мене для них майже не існує. Тож проїхали.

Зате Таня тепер сімейна гордість.Тому що вибилася в люди вдало вийшла заміж в столиці, народила онуків бабі на радість, ще й на радіо тепер буде говорити. За кордоном! Для села, де живуть самі бабусі й дідусі, які пишаються дітьми й онуками, бо більше нічим, це просто топчик.

І зіпсував Тані блискучу анкету  знову ж таки я. Тим, що спочатку підступно прикинувся висхідною  зіркою футболу і професорським сином, депутатським онуком, годувальником і локомотивом. А став  калічним додатком, що ледве на їжу заробляє. Одна слава - що гарної сім’ї. 

І от якщо сім’я мене демонстративно викине, це автоматично зробить Таню невдахою.

Бо вона тепер бідна-нещасна, б’ється, як риба об лід з двома спиногризами й отаким нікчемою.

На Таню це підсвідомо тисне. А вона і так уже готова до розлучення через брехню Степана. 

Я її розумію до речі. Вона дуже пишається нашими бандитами. Які вони ростуть здорові й розумні. Може навіть занадто розумні для свого віку. 

І ці розумники скоро підростуть. Якщо нічого не вирішити з Пишними, рано чи пізно малі дізнаються оту огидну плітку про власних батьків.  Степан не заспокоїться. Бо йому погано, коли у мене все добре.

Так що для Тані то логічний вихід - розлучитись, забрати дітей і поїхати кудись, щоб їх не втягли у наші брудні розборки.

Щоправда, розлучення її численна рідня і знайомі точно не схвалять. Хоч Таня й не з тих, кого це зупинить, є одне але. В ній досі сидить дівчинка з села, для якої репутація в очах сусідів і рідні важливіша за власні інтереси.

А це означає, що гарного і простого виходу з глухого кута для неї нема, поки я не доведу, що Степан бреше. І не зможу забезпечити сім’ю за сільськими стандартами вигідного столичного заміжжя. Ну знаєте - квартира, машина, робота за гарні гроші. Й головне - повна соцмережа фоток з курортів і інший престижний лайфстайл. 

Скаржитись не маю на що. Таня така, яка є, я її такою покохав. Та й для малих мати в депресії - не айс.

Тому моє завдання - не дати їй піти від мене і забрати малих. Просто тому, що це її ні від чого не врятує. 

А мене? 

Здавалося, мене це рятує від усього. Сім’я перестане мене щемити.  Роботу зможу вибрати з найкращих варіантів. Знову буду не калікою-невдахою, а висхідною зіркою. Тільки тепер уже журналістики. Та й шантажувати мене уже не буде чим. Нема непрестижної дружини з сумнівними дітьми - нема проблеми.

От тільки я такого не допущу.

Уже навіть не знаю, чого тут більше - кохання з першого погляду, чи самоствердження. Просто діти мої й  Таня моя. А Степан нехай втреться і знайде  собі іншу іграшку.

Важко йому, бідосі. Не звик сам знати, чого хоче, бо все життя хотів лише те, чого хочу я.

А кому зараз легко?

Я обдумував це як тему статті з мотивації, коли ми з малими махали руками услід маршрутці, що увозила від нас Таню.

Два місяці! Ми ще ніколи не жили так довго нарізно відтоді, як вперше зустрілися. Ми з малими тут пробудемо самі аж до початку зими.