А так красиво все починалося

А так красиво все починалося. Ми закінчили школу і здали ЗНО, звісно пройшли на журналістику. Спробуй не пройти, коли батько там викладає, а в універівську команду здібні футболісти потрібні, як повітря.

Ну й назвали на свято всіх, ще й сказали привести знайомих. Бо гулять, так гулять. Виїхали на трьох авто до батьків на дачу. Навіть не перезнайомилися, як слід, і пішла веселуха.

І тут, коли всі уже добряче насвяткувалися, Степан відвів мене на ґанок і ошелешив.

- Чуєш, Стасе, зараз прикол буде. Я тут одну шатенку вговорив. Вогонь і бімба-ракета. Може трохи за нас старша, хто їх там розбере в темряві.

- І що? Завтра розкажеш. - відмахнувся я. У мене тут теж накльовується.

- Так і я про те. - перебив мене брат. -  Іди то тої. Я до твоєї. Потім вийдеш типу відлити, і поміняємося. Усьок фічу? Так дівчат вдвічі більше.

Якби я тоді був тверезий і трохи не такий захоплений новими можливостями, то міг би й здогадатися, що це дурна ідея на кшталт сиру в мишоловці.

Але тверезий я не був, зате повнолітній і здоровий.

Отак у нас з братом з’явилася дитина.

Але ми про неї довго не знали. Тому що та шатенка виявилася заміжньою і дитину скинула на свого чоловіка і втекла від проблем до батька за кордон.

А потім та дівчинка їй дуже знадобилася. Але дитину забрати назад досі не вдається. А без онуки батько не дає дочці ні дістатись до сімейних статків, ні спокійно жити. Вимагає як не цю онуку, так іншу.

От ми й попали. Бо кого вона так вдало завагітніла Софія, знає.  А наша мати не заспокоїться, поки на комусь із нас її не оженить. 

Бо батько всього-на-всього який професор. А мати звикла обертатися у високих сферах. Її батько, а мій дідусь - аж цілий депутат. Та й раніше був не останньою людиною.

От Софія і має відродити блиск роду. Бо її батько - мер якогось там польського міста і дуже заможний навіть по тамтешнім   міркам. Сонька у нього одна, він старий і другої дитини у нього не буде.

Тому мати одразу стала звати Соньку донечкою, а себе звеліла звати Мілою. Ще й батькові сказала, що їй все одно, хто з нас,Степан чи я, з бідною дівчинкою ожениться, але щоб швидко і  з дитиною не барився.

Можете увити, як вона зраділа, коли в цей самий час виявилося, що у мене є дівчина, вона вагітна і при цьому сама з якогось глухого села батько її алконавт, а мати доярка. До того ж Таня без вищої освіти, заробляє так, що ледве вистачає на знімну квартиру і  скромне життя. 

А найнеприємніше,що дізналися про це батьки не від мене.

Тому що Таня перестала відповідати на мої дзвінки й мене заблочила.

Я як раз ображався.

Бо хто ж знав,що Таня вирішила мені розказати про вагітність, прибігла в універ і наштовхнулася на Степана. І він, щоб вивідати, що це у мене за нова дівчина, прикинувся мною.

Таня призналася Степану, що вагітна і вислухала, що це лише її проблеми. Стьопка мені звісно нічого не сказав. І за своєю огидною звичкою став дивитись, що з цього вийде.

Вийшов скандал і мордобій. Тобто батько залів одружитися тому,  хто все це наробив. Степан вирішив, що красива і лагідна Таня - значно кращий варіант, ніж потаскана  інтриганка Сонька.

Тож довелося його побити, відібрати обручку й городами діставатись до РАГСУ.

І життя у мене чудово налагодилося. А у Тані зовсім навпаки. Адже вона ніби здійснила мрію - вирвалася з глушини, одружилася зі столичним жителем з пристойної сім’ї. І  тепер навіть могла вступити в театральний, про що давно мріяла - а зовсім не про двійню як можна було здогадатися.

І тому стала залежна від допомоги моєї сім’ї. 

Таня не конфліктна. Вона навіть згодилася назвати дітей так, як наказала моя мати - Ільком і Ігорем. А не так, як спочатку хотіла сама.

Думаєте мати це зацінила? 

Ще і як. Вона знайшла собі дівчинку для витирання ніг. Не пропустила жодної нагоди вказати, яка млість надана селючці з  поганої сім’ї, як Таня пропала б якби не дозвіл батьків на наш  шлюб, яка моя дружина нікчемна господиня невихована недолуга. нерозбірлива у зв’язках.

Мати трохи помилилася щодо Тані. Бо неконфліктна - зовсім не означає, що любить подібне ставлення або хоч згодна його терпіти.

Ще й Степан прикидався, ніби жартує. І намагався удавати мене перед Танею при кожній зручній нагоді.

І от під час його чергової спроби Таня  Взяла паспорт, картку і малих наруки й відбула до матері. Дома мене звісно тоді не було. 

А коли з’явився і  вияснив, в чому справа, то просто зняв недорогу однушку, перевіз туди дружину й малих і звів своє спілкування з сім’єю до мінімуму. Та й ніколи було особливо спілкуватись. Бо треба було працювати, щоб утримувати сім’єю, вчитися і ще тренуватись. Особливо тренуватись. Це була єдина гарантія, що як закінчу універ і матиму гарні  перспективи. 

Бо до нас із братом приглядались тренери з першої ліги. Нас ще зі школи примітили. І називали Дайте Два не тільки тому, що ми чогось подобалися жінкам. БО чого б їм мали не подобатись спортивні столичні  хлопці з гарної сім’ї, непогані на вроду? А й тому, що витягали шкільну команду на всіх змаганнях. Ну а тепер - і універську.

Так що я знав - скоро буде відбір. І нас зі Степаном візьмуть в не останню в країні команду. А там дуже гарно платять, можете мені повірити якщо не бачили, що собі дозволяють пацики з першої ліги.

Так що жити мені було не легко, зате перспективи влаштовували.

Самі посудіть. - Як мінімум спортивна журналістика  мене б годувала. І це в тому випадку, як не проявлю себе у вищій лізі. А чого б це я мав не проявити.

Словом я розслабився. Хоч і знав, що робити цього не слід.

І от Степан зайшов на другий захід, коли Сонька з матір’ю його знову притисли щодо весілля.

Отут він і заявив, що весілля у Соньки буде зі мною. Бо я прикидаюся. А насправді діти у Тані від нього. 

Добре, що заявив спершу при мені і без Тані. Тому всі чули, що я сказав.