- Ви хочете дивного. - сказав лікар-консультант. - Якщо у вас є близнюк, то довести, що дитина не ваша, а від нього, практично неможливо.
- Не дитина, а діти. Не від нього, а від мене. А він каже, що принаймні одна - його. Мабуть.
Добрий Айболить, якого сюди посадили явно за вміння спілкуватись зі складними клієнтами, знов ввічливо посміхнувся, показавши сніжно-білі вініри. Вони контрастували зі старечим, схожим на печене яблуко обличчям і вицвілими за довгий вік очима. Штучні й неприродно білі зуби явно мали на меті показати клієнтам, що співробітники тут ого-го які бадьорі й здорові. А на додачу можуть собі дозволити стоматологію за ціною крила від Боїнга. Тому що клієнти повністю задоволені їхніми послугами й гарно їх оплачують.
Я у відповідь показав власні сніжно-білі ідеальні зуби. Але судячи з того, що консультант схопився за стільницю, щоб не відсахнутись, замість привітної посмішки у мене вийшов звіриний вищир.
І було від чого озвіріти.
Якщо у вас з братом-близнюком дружба-жвачка-щирість, я за вас радий. Але не до кінця. Бо у мене все навпаки. Мій братик народився на кілька хвилин раніше. І тому, по-перше, вважає себе старшим. А по-друге, наміряється відібрати собі мою сім’ю, яка дісталася мені не так легко, як йому все в житті. І зіпхнути на мене свою наречену, яку дуже хоче бачити невісткою наша мати. І яку я б не хотів бачити поряд з нами ніколи й ні за що.
І до речі може це зробити. Бо я сам дав йому шанс, коли по дурості спробував навести мости і створити в нашому футбольному тандемі родинну атмосферу. Бо знаєте суперництво у спорті не завжди на користь. Особливо коли треба грати в одній команді. А нам довелося. І в школі. і в універі.
Але для Айболитя ця інформація зайва. Тож почнемо з другого кінця.
- Спокійно, лікарю. Борисе Леонідовичу тобто. Я не боксер. А посередній футболіст. Але хоч і посередній, знаю, що діяти з допомогою рук - то червона картка і дисквал. А ще я майбутній журналіст. Хоч і спортивний. Але навичок і можливостей у мене досить для того, щоб ославити або прославити вашу лабораторію і вас особисто.
Тож ви маєте просто підтвердити - ці діти мої. І це все, що треба зробити, щоб ваша лабораторія зажила найкращої репутації в столиці й за її межами. Компрене?
Лікар спустив окуляри на кінчик носа і далекозоро глянув в мою молоду, красиву і зухвалу пику, не позбавлену ознак інтелекту, але і явно не ботанську.
І вирішив збити пиху з язикатого й аморального онука депутата. Велика помилка. Бо я онук не просто депутата, а того, комітет якого дуже хвилюють проблеми охорони народного здоров'я, й особливо - репродуктивного. Але цей козир я залишу в рукаві наостанок.
Бо найкраще було б розібратися без розголосу. Таня і так дуже нервує через те, що моя мати до неї постійно присікується. Та й малим не треба з дитинства губитися в здогадах хто з цих двох однакових дядь їхній тато.
- Я вам зараз все поясню, молодий чоловіче, еее…
- Стас. Просто Стас.
- Добре. Стасе, ви правильно кажете, що навіть однояйцеві близнюки не завжди повністю генетично ідентичні.
-Ну от! Тоді в чому проблема?
- Проблема в тому, що ваша спадковість в момент утворення плоду, ділиться навпіл. І нема жодної гарантії, що відмінність передалася. І що вона настільки важлива, що аналізатор покаже її як беззаперечний маркер. Тобто якщо ви хочете дізнатись, що саме успадкували діти й скільки в цьому від вас - проблем нема. Але якщо питання спірне, і ваш брат теж пройде тестування, то ваша суперечка не отримає генетичного підтвердження. І кому платити аліменти, ви в такий спосіб не дізнаєтесь.
- Нікому не треба нічого платити. Він спочатку спробував стверджувати, що він - це я. Або навпаки. А тепер погрожує сказати, що ми навідували матір моїх дітей вдвох - без її відома і згоди. І діти не мої. Або ще якось розірвати мій шлюб.
- А… Ви… Навідували? - з несподіваною цікавістю питає дідок.
От що я маю йому сказати? Ні? Так? Не в цьому випадку?
Чи краще не казати нічого?
- Навідували, але не в цьому випадку - нарешті видушую з себе, бо в цьому випадку брехати не випадає.
Дідок свердлить мене осудливим поглядом.
- Річ у тому, що такі прецеденти зафіксовані. - голосом профі каже він і все ще вдивляється мені в обличчя, наче хоче побачити страх або розчарування.
- Он як. - кажу я без усякого виразу.
- Щоправда, не у нас. Не так давно був гучний судовий процес в Латинській Америці. Породілля обвинуватила двох братів-близнюків в тому, що вони не признаються, хто з них батько її дитини. Слідство встановило, що ці близнюки за домовленістю видавали себе за одну особу. І таким чином мали вдвічі більше дівчат для побачень.
Я похолов, хоч тримав покерфейс.
Так і знав, що Стьопка не сам це придумав. Він взагалі не здатний на креатив. Зате повторити щось і бити в одну точку, поки горішок не розколеться… Недарма завжди чекав, поки я замовлю батькам іграшку і подарунок, а потім вимагав собі таке саме або видурював у мене моє. Тож, мабуть, прочитав десь і впевнився, що завжди зможе накинути мені небажану дитину, якщо що.
Я сам винуватий. Треба було його не слухати.
Та він вміє бути наполегливим. І вміє переконувати. І от все почалося з тої ночі після випускного, а потім понеслося. Цілий рік. Дівчата люблять футболістів. У нас навіть фан-клуб є.
А потім я зустрів Таньку. І зрозумів, що ділитись нею не буду. Але було трохи пізно каятись.
І потім все так закрутилося…
- Про що задумались, пане Стасе? - з легкою відразою і великою заздрістю в голосі спитав консультант.
- Підраховую дітей, яких треба перевірити. Якщо ви знайдете у мене відмінність, яка може стати маркером.
- І якщо вона попала в генетичну формулу дитини або дітей - зі священним трепетом в голосі проказав Айболить.
- Як нудно я прожив життя. - читалося в його вицвілих очах. І я ледь стримався, щоб не запропонувати йому ще й кольорові лінзи. Щоб здавався молодше і міг надолужити загаяне. Але брата-близнюка, який його ненавидить, запропонувати не можу. То вже що є, то є. А як нема, то не візьмеш нізвідки.
#1087 в Молодіжна проза
#6077 в Любовні романи
#1468 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 29.11.2023