Глава I

— Це буде цікаво, — дівчина спокійно відкинулася на спинку стільця і з насолодою заплющила очі. — Марі, ти мусиш піти зі мною. У цьому запрошенні зазначено, що я можу взяти з собою кого завгодно. Так, це будеш ти. Це завжди будеш ти. Ти ж не кинеш мене одну? Я не піду без тебе.

— Алісо, будь ласка… — дівчина змучено посміхнулася.

Її подруга знову взялася мріяти. Це було звичною справою для неї. Майже щодня вона ділилася своїми планами на майбутнє, навіть якщо це майбутнє — найближча неділя. Запрошення на вечірку від Олі та її старшого брата Аліса чекала з особливим ентузіазмом.

Старшокурсники рідко запрошували першокурсників на свої вечори, тому потрапити на подібний захід давало сто балів до популярності. Аліса так знову показувала, що для неї всі двері відчинені. А Марі… Марі йшла як вкладиш, який зазвичай ніхто не читає, а одразу викидає.

Марі відчувала себе тим самим злим драконом, який не підпускав нікого до Аліси, яка із завидною швидкістю міняла хлопців, відшиваючи їх швидше, ніж вони наважувалися поцілувати дівчину. У подруги було тільки одне правило: якщо хочеш зустрічатися з нею, то будь добрий — потоваришуй з Марі.

У минулому Марі з неабияким задоволенням гуляла разом із хлопцями своєї подруги, думаючи, що ті щиро зацікавлені в спілкуванні з нею. Так було доти, доки один із них не стримався і не заявив в обличчя все, що думав, узагальнивши біль кожного попередника.

Вони ненавиділи Марі. Вони вважали її потворною. Тією, з якою бридко навіть знаходитися поблизу, не те що за руку взяти або ж поцілувати. Вони купували їй квитки на атракціони не для того, щоб порадувати, а для того, щоб дівчина хоч на хвилину залишила Алісу саму.

Образливі слова хлопців боляче відображалися в душі Марі. Вона боялася бути непотрібною, але врешті-решт подорослішавши — стала такою. Єдиною людиною, з якою вона спілкувалася, була Аліса. Та, здається, справді нічого не помічала, вважаючи Марі своєю бест френд, продовжуючи знайомити її з кожним новим хлопцем.

— Я дуже хочу піти туди. Ти сама прекрасно знаєш, як довго я чекала запрошення від них. Це ж найпопулярніша дівчина на нашому потоці! — продовжувала дівчина. — А ще там буде Макс! Ти чула про Макса?

— Ти говориш про нього цілодобово вже три тижні поспіль, — втомлено видихнула Марі. — Я з ним ще жодного разу не зустрічалася, а він мені вже набрид.

— Марі, я не впораюся без тебе, — Аліса все стояла на своєму і продовжувала вмовляти товаришку, ігноруючи її бубоніння. Тим паче, що там буде лише декілька людей із нашого курсу, тож я буду просто стояти біля столика з напоями і сумувати.

Марі усміхнулася. Звісно, сумувати. Дівчина завжди так говорила, але щойно вона робила засмучений вираз обличчя, до неї одразу ж хтось підходив — і ось уже Марі на самоті підпирає стіну, намагаючись злитися з її кольором.

Хоча це й не потрібно робити. Її все одно ніхто не помічав.

— Добре-добре, я піду, — здалася нарешті Марі, не витримавши благального погляду подруги. — Ти не можеш втратити такий пречудовий шанс познайомитися з Максом поближче.

— Дякую, — Аліса радісно кинулася обіймати подругу. — Я знала, що на тебе можна розраховувати.

Додому вона дісталася тільки ближче до вечора. Заходячи в прихожу і натрапивши на велике дзеркало, Марі одразу ж скривилася. Вона ненавиділа свою зовнішність.

Якби вона була кращою, то її не уникали б однокурсники під час спроби поговорити, не відсідали б в аудиторіях, коли вона займала місце поруч із кимось. Сотні разів вона бачила, як привабливий хлопець думав, з ким сісти поруч, і завжди вибір був не на користь дівчини.

— Краще б ти ніколи не народжувалася, — зло зашипіла вона своєму відображенню. — Для чого?

Дзеркало їй очікувано не відповіло…

— Без тебе всім би було тільки краще, — пробурмотіла вона, згадуючи слова останнього хлопця Аліси.

Марі намагалася.

Намагалася не спілкуватися з Алісою.

Намагалася не спілкуватися з її хлопцями.

Але Аліса не сприймала таку поведінку і починала ходити за нею по п’ятах доти, доки Марі не «здавалася».

Що вона може з цим зробити? Зрештою, крім Аліси з нею ніхто не спілкувався і якщо її ігнорувати, то Марі залишиться на самоті. А вона боялася самотності.

Телефон у кишені вимогливо завібрував, підказуючи господині про отримання повідомлення в інстаграм.

Від одногрупника. Припускаючи, про що буде переписка, Марі наперед налаштувалася на бесіду.

«Агов, це правда, що Аліса йде в суботу на вечірку?»

Даня не втрачав надії запросити Алісу на побачення. І іноді писав Марі, щоб дізнатися, які квіти вона любить або чому віддає перевагу з їжі.

«Так.»

«Це круто! З ким вона піде? Що потрібно зробити, щоб бути компаньйоном на вечорі? :)»

Марі закотила очі. Що ж, передбачувано.

«У неї вже є той +1»

«Тільки не кажи, що це ти, Марі. Ти ж не підеш? У тебе вистачить мізків, щоб не йти? Там буде все найкраще, включно з гостями. Тобі куди?)))»

«Не твоя справа.»

«Ти точно сьогодні подивилася на себе в дзеркало? Дива не сталося, якщо що. Давай не будемо лякати людей? Відмовся. Твоє місце займе більш достойний.»

Марі ледве стримувала сльози. Так, вона звикла до цього. Але щоразу приймала все близько до серця.

«Чудово, тоді віддам запрошення Дімі. Він найдостойніший»

Діма — головний суперник Дані в спорті. Марі сподіватиметься на те, що це хоча б трохи зіпсує тому настрій.

Повідомлення продовжували приходити. Мабуть, новина про запрошення Аліси розлетілася швидко. Марі могла потонути в наказах не йти на вечірку і дозволити їм піти замість неї. Відповівши першим десятьом, вона втомлено видихнула. На решту не вистачило сил і нервів.