Дай мені шанс

Маша не любила весілля. Вони завжди пригнічували її й нагадували про те, що власне особисте життя було далеким від ідеалу. Кожного разу вона намагалася знайти вдалу причину для того, аби не затримуватися на святі любові й відданості (нехай часто вони й були показними). Але цього разу дівчина не могла вчинити так, як завжди, адже у вівтаря стояла її найкраща подруга та колишній учень.

Історія їхнього кохання була настільки фантастичною, що якби Маша не бачила все на власні очі, то навряд би у це повірила. Хоча, про «власні очі», то вона, звісно, трохи перегнула палицю, адже Злата ретельно все приховувала, й навряд окрім неї самої та її коханого хтось взагалі знав про їхні почуття. Причин для цього було чимало, проте зараз всі впевнено могли сказати, що ці двоє дійсно створені один для одного. Занадто багато перепон було на їхньому шляху, але вони змогли гідно їх подолати.

 Дівчина озирнулася й ліниво оглянула все навколо. Зараз було модно дотримуватися певного стилю чи кольорової гами та святкуваннях, і це весілля не стало виключенням. Втім, може це був лише збіг і гармонійне поєднання золотого, оксамитового та ніжно-рожевого. Чом би й ні, якщо наречену звати «Злата»? Всюди було багато світла, кульок та квітів. Окрім стола, за яким сиділи молоді. Це не впадало в очі, але Маша знала причину й не здивувалася цій особливості інтер’єру.

Сукня на подрузі була просто фантастична – ніжного молочного кольору, з високою талією, срібним вишитим поясом та шлейфом напівпрозорих спідниць. У цьому вбранні вона була схожа на тендітну гречанку. Натомість її наречений обрав стильний чорний смокінг та краватку-метелик. Щось підказувало Маші, що Тимур лишився тим самим хлопцем, що й багато років тому, а, отже, вже через кілька годин зніме піджак й засукає рукава сорочки, оголивши руки. Саме так він і вчинив під час випускного вечора, зі сміхом заявивши, що йому остогидли всі ці обмеження.

З першого погляду було помітно, як сильно хлопець кохає свою майбутню дружину – ні на крок від неї не відступає, а якщо все ж змушений піти – раз по раз шукає очима. Маші було приємно спостерігати за цією парою й бачити, як колишній учень обережно й ледь помітно торкається живота Злати. Мало хто з гостей знав, що вже зараз у лоні нареченої живе їхня майбутня дитина.

Неприємні думки знову полізли в голову й змусили дівчину зосередитися на чомусь іншому – менш за все вона б хотіла зараз думати про те, як її власна історія була схожа на історію тих, хто стояв зараз у весільному вбранні.

Маша різко розвернулася на підборах, і ледь не впала, врізавшись в одного з гостей. Чоловічі руки спритно схопили її й втримали, мимоволі притиснувши до себе. Швидкий погляд вгору й ледь чутна лайка зірвалася з вуст. Краще б вже впустив, а ну ловив ось так, пробуджуючи такі болісні спогади.

-Вітаю, Маріє Федорівно, - його голос змінився, як і сам хлопець. Ще у випускному класі Антон був симпатичним молодиком, але зараз став ще привабливішим, ніж тоді. Високий, з широкими плечима та підтягнутою фігурою. Одразу зрозуміло, що полюбляє ходити до залу, хоча навряд тягає залізо – не ті габарити. На обличчі тепер була легка, але доглянута неголеність, а стильно підстрижене волосся він зачесав назад. Лише карі очі, ті, що вона так добре знала, й в які із задоволенням вдивлялася годинами лишилися такими ж. Змінився лише погляд – замість теплого й ніжного тепер був відсторонений та трохи розгублений.

- Ми вже давно не в школі, Антоне, то ж облиш свої офіційні звернення, - Марія швидко опанувала себе й встала на ноги, даючи зрозуміти, що його допомога їй більше не потрібна.

- Як буде завгодно, Машо, - останнє слово виділив й прибрав руки. Все говорило про те, що він був лише змушений впіймати її, але жодних приємних відчуттів від цього в нього не виникло. Кивнувши, хлопець попрямував до молодих, щоб привітати їх. Злата з радістю прийняла чарівний букет квітів, проте одразу ж віддала їх дружці. Тім же з силою обійняв шкільного приятеля й поплескав його по плечу. Судячи з усього, ці двоє товаришували так само як і багато років тому. Хоча, чи варто дивуватися?

Пересиливши себе, дівчина все ж відвела погляд і попрямувала за столик. На одному з місць була картка з її ім’ям, і Маша взяла її до рук, що б трошки заспокоїтися. Хотіла цього, чи ні, а сьогодні весь день проведе, згадуючи минуле й гадаючи, а що сталося б, зроби вона все по-іншому?...

Все трапилося лише чотири роки тому, але для неї ніби ціла вічність минула. В той час вона ще була вчителькою у школі, а Тимур та Антон були її учнями. Кров’ю та потом Маша виборола собі право вважатися найбільшим стервом усієї школи – колеги її остерігалися, а діти відверто боялися. Проте це не заважало старшокласникам облизуватися на привабливу зовнішність викладачки. Ще б пак – молода вчителька – найбільша мрія будь-якого хтивого підлітка, в котрого замість мозку всім заправляють гормони та статеві органи. Це не було для неї секретом, тому ще жорсткіше намагалася тримати свій клас.

Злата стала викладати у їхній школі одразу ж, як закінчила університет, а тому довелося добряче попрацювати, щоб дівчину не зламали вибрики учнів. Навіть придумали легенду, що вона значно старша, що автоматично робило її менш привабливою для них. Все було добре, аж поки Маша не вирішила, що спокійне життя не для них, і не потягла колежанку до бару «Гидкий койот» на гелловінську вечірку. В той вечір усі були вбрані у моторошні вбрання, то ж жодна з них навіть не зрозуміла, хто весь вечір сидів поруч. Так, таку дурість могла утнути тільки Маша – пускати бісиків симпатичному вікінгу, який виявився її власним учнем. І той, хай йому грець, був дуже навіть не проти! Мало того – із задоволенням відповідав на її залицяння, користуючись якісним маскуванням.