Глава 11. Анатомія зваблення

Глава 11. Анатомія зваблення

Мороз Каріна Сергіївна

– З точки зору класичної фізіології спорту – можливо, – відповів він. Його голос виявився несподівано глибоким, але абсолютно позбавленим будь-якого емоційного забарвлення. – Але це не порушення. Це радше усвідомлений обхід системи. Ти мала рацію щодо ченців. Я дійсно вивчав їхні методики, коли був у Тибеті. Але те, що ти бачила, – це не тренування силової витривалості чи спроба банально накачати м'язи. Це техніка гартування духу і прямого контролю над власною вегетативною нервовою системою.

– Вегетативною системою? – я ледь помітно підняла брову, заінтригована ще більше. Ця термінологія звучала надто професійно для звичайного пляжного піжона. – Звучить не як курортне хобі, а швидше як серйозна наукова робота.

Він лише злегка схилив голову, підтверджуючи мої слова, але не поспішав пускатися в довгі пояснення чи хизуватися розумом.

– Каріна, – я зробила півкроку назустріч і впевнено простягнула йому руку, використовуючи цей класичний діловий жест як привід для першого фізичного контакту. – Мороз Каріна Сергіївна. Я елітний фітнес-тренер, тому, повір, дуже добре розумію, наскільки складно те, про що ти зараз говориш.

Він спокійно опустив погляд на мою долоню, а потім м'яко потиснув її. Його дотик виявився напрочуд теплим, шкіра – сухою, а рукостискання – ідеально вивіреним. У ньому не було жодної спроби стиснути мої пальці сильніше, щоб продемонструвати чоловіче домінування, або ж затримати мою руку у своїй хоча б на секунду довше, ніж вимагає сухий етикет.

– Максим, – відповів він так само рівно, без жодних додаткових регалій, титулів чи спроб набити собі ціну. – Приємно познайомитися, Каріно.

Раптом мене ніби осяяло і серце зробило відчутний стрибок, а в голові миттєво клацнув тумблер професійного розрахунку. Тибет? Реальні східні методики контролю?

У цю секунду він став для мене ще привабливішим, і справа була вже не лише в його ідеальному, просушеному пресі. Мій мозок бізнесвумен блискавично прорахував перспективи. Я працювала з елітою. Мої заможні клієнтки та їхні розбещені грошима сини та доньки вже давно переситилися класичним фітнесом, нудним пілатесом чи звичайними силовими тренажерами. Їм потрібен був ексклюзив. Щось елітарне, глибоке, недосяжне для мас. Якщо я зможу зрозуміти хоча б базові принципи того, що він зараз робив, і інтегрувати цей «тибетський контроль» у свої авторські програми... Боже мій, якщо мої віп-клієнти досягнуть хоча б десяти відсотків такого результату, я не просто підвищу свою популярність. Я залишу далеко позаду всіх столичних конкурентів, а ціни на мої індивідуальні послуги злетять до небес.

Я крадькома обвела поглядом пустий спортивний майданчик. Старі, але добре пофарбовані турніки, паралельні бруси, шведська стінка, дерев'яна колода і кілька пеньків. Тут не було жодної душі. Це місце не підходило для курортних тусовок, сюди заходили лише справжні фанати заліза, і то вкрай рідко. Вони вибирали для тренувань місця, де можна похизуватись своїм тілом. Поближче до пляжної зони.

І раптом усе склалося в ідеальну, таку логічну картину. Ну звісно ж!

Він помітив мене ще тоді, коли я закінчувала свій останній підхід на брусах. Побачив жінку, здатну оцінити його рівень. І замість того, щоб підійти зі стандартним «Привіт, класно виглядаєш», він вирішив мене вразити. Дві години він стояв у цих надскладних статичних позах, демонструючи свій хвалений тибетський контроль виключно заради того, щоб привернути увагу єдиного гідного глядача на цій галявині. Яка витончена, красива демонстрація власних можливостей.

Я відчула, як усередині розливається приємне тепло бажання. Він мене зацікавив – і як чоловік, і як носій унікальних знань. Час було нагороджувати зусилля і налагоджувати контакт.

Я вирішила скоротити дистанцію настільки природно, наскільки це було можливо. Зробивши плавний крок назустріч, ніби хотіла краще роздивитися щось на його ключицях, я навмисно, але дуже граціозно зачепилася носком свого кросівка за нерівний стик гумового покриття. Тихо зойкнувши, я імітувала втрату рівноваги, м'яко подаючись уперед, просто йому на груди. Я чекала на класику: чоловічі руки рефлекторно підхоплять мене за талію, наші обличчя опиняться впритул, і ця маленька випадковість перетвориться на ідеальний привід для знайомства.

Але те, що сталося далі, змусило мене внутрішньо завмерти.

Він... просто зробив півкроку вбік.

Він не простягнув рук. Він не сіпнувся вперед. Він стояв із тим самим незворушним виразом обличчя і абсолютно спокійно спостерігав, як я лечу обличчям назустріч резиновому покриттю майданчика.

В останню мить, коли ганебне падіння було вже неминучим, мої відточені спортивні рефлекси спрацювали самі собою. Я різко напружила прес, викрутила корпус і жорстко впечатала праву ногу в покриття, дивом вирівнявши баланс. Я завмерла в напівзігнутій позі, глибоко вдихнувши повітря.

Усередині спалахнуло гостре роздратування. Мої щоки ледь помітно взялися рум'янцем. Я хотіла висловити йому все, що думаю про його джентльменські манери. Але мозок миттєво, гарячково знайшов єдине логічне виправдання його вчинку.

«Він усе зрозумів», – промайнуло в голові.