Розділ 9

Червень 2020 року

Тепер вони стояли, очікуючи, коли наречена зайде до них. Не знали, чи є шанс ще зняти цю прокляту прикрасу з голови Наді, чи вже немає на що сподіватися? Вони бажали вірити у те, що справжні почуття до нареченого, до молодшої сестри виявляться сильнішими ніж містичні сили, що захопили тіло і душу дівчини. Але також вони знали і про ту велику ненависть, що відчувала Василина до зрадливих близьких. Пояснювати, що вони не такі, не мало сенсу.

- Чим нам допоможе цей щоденник? - запитав Захар, - ми ж не дізналися нічого нового.

- Можливо. Але тепер вже точно знаємо про почуття Алли до сестри. Зі слів Галини складалася лише поверхня картина, а зараз знаємо добре, що молодша сестра не змогла протистояти спокусі.

- Я радий, що ти врешті решт змогла, - тихо промовив хлопець, із вдячністю дивлячись на товаришку по нещастю.

- Мені це було важко, - зізналася Олеся, - я кохаю тебе, Захар. Проте, якщо це не взаємно, не бачу сенсу боротися за почуття. А от за сестру, яка все життя піклувалася про мене… Ніяка, навіть сама проклята діадема не змусить мене зробити їй зло.

Олеся замовкла, не бажаючи розповідати, що у неї не один раз була спокуса піддатися на умовляння коштовної корони. Оскільки, Олесі вдалося не так багато разів вдягнути її, вплив містичних сил, виявився не дуже нав’язливим. Також дівчині хотілося вірити, що любов до хлопця та Надії виявилася більш стійкою, ніж холодний блиск діадеми.

Двері з шумом відчинилися, у проході з’явилася біла постать. В цей раз на блідому обличчі з чорними очима, лежав відбиток жорстокості та справжнього зла. Тепер, істота, що колись була молодою та щасливою жінкою, не проявить милосердя ні до кого.

У Захара та Олесі спалахнула паніка у душі. Вони з великою напругою дивилися на дівчину, постійно нагадуючи собі, що мова йдеться про ту, яку бажали врятувати.

Всі троє мовчали. Здається, кожен з них сподівався, що хтось інший почне розмову та нарешті прояснить хоч щось з цієї жахливої та незрозумілої справи.

Заговорила Надя чужим голосом. Впевнена у тому, що має право вершити правосуддя, порушила тишу у кімнаті. У тій кімнаті, що повинна служити спальнею для молодого подружжя. Спочатку це мали бути Василина і Максим, але останній швидко змінив наречену. Проте та помстилася. І хто знає, скільки поколінь вже згубила прекрасна проклята прикраса.

- Ми зустрілися знову. Але тепер я заберу не тільки ваші тіла, а й душі. Тоді, можливо, моя душа знайде спокій.

- Послухай… Василина, - почав хлопець, - адже тебе так звуть? Тебе дуже образили. Люди, яких ти любила, та які б мали любити тебе вчинили жорстоко, позбавили не тільки життя, а й віри у все світле. Проте ми не такі. Дуже прошу, відпусти Надю…

- Замовкни! - крикнула дівчина, - смієш казати, що був мені вірним? Та хіба не з молодшою сестрою у тебе були солодкі поцілунки?

- Це моя провина, - втрутилася Олеся, - і повністю моя ініціатива.

- Але він не дуже заперечував, - єхидно парувала примара, - всі чоловіки тільки і чекають, щоб йому на шию почепилася симпатична та більш молода дівчина. І все! Вас можна брати без бою.

Обличчя Захара спалахнуло від гніву та приниженого самолюбства. Чути подібне у свою адресу від тієї, що прийняла образ його коханої дівчини виявилося нестерпним. Він не стримався:

- Не смій так казати. Якщо тобі не пощастило з чоловіком, не вплутуй у це інших людей, які щиро люблять один одного. Що тобі потрібно, чудовисько?

На блідих вустах дівчини з’явилася ледь примітна посмішка. Вона тихою ходою підійшла до хлопця, який мужньо стояв на одному місці. Перш ніж опинитися біля нього, звернулася до Олесі.

- Відійди.

- Але чому… - почала та, але наречена її перервала.

- Геть! Я хочу поговорити з тим, хто належить мені. Мені, а не тобі. Ти ніколи його не отримаєш. Як і діадему. Завжди ти була лише другою. Доведеться з цим змиритися.

Олеся відійшла до столу, де лежав чорний зошит. Глянувши на щоденник, задумалася над чимось. Розуміла, що стоячи так далеко, не зможе навіть спробувати стягнути з нареченої діадему.

Дівчина у білосніжній сукні, здається, не звертала уваги на третю учасницю драми. Проте Захар і Олеся відчували, що не це так. Від гості не могла приховатися ні одна деталь.

Тонка рука торкнулася обличчя хлопця. Той трохи не знепритомнів, настільки холодною вона виявилася. Наче рука належала мерцю. Хоча, можливо, так воно і було…

- Мені потрібно, - стиха промовила дівчина, - щоб ти нарешті обрав мене. Я не бажаю ділили коханого чоловіка з кимось.

- Ти ніколи не ділила мене, Надя, - з болем у голосі промовив Захар, - невже не розумієш, що це все діадема? Вона розповіла тобі те, чого ніколи не ставалося. Завжди я кохав тебе. З того самого моменту, як побачив у ресторані. Коли ми обидва були майже дітьми.

На якусь мить на обличчі примари промайнуло щось схоже на розгубленість та жаль. Почуття, що жили у серці Наді, все ще могли боротися з жахливим прокляттям. Здавалося, ще трохи і в чорних очах з’являться сльози, але ні. Зате, на вустах «розквітла» зла та тріумфуюча посмішка.

- Доведи мені правду власних слів. Ходімо зі мною. Ми назавжди будемо разом у потойбічному світі. І тоді, я пробачу свою молодшу сестру.