Розділ 8

Кінець травня 2020 року

Будинок знайшли без проблем. До селища міського типу ходив прямий автобус, а там молоді люди вже дійшли пішки. Побачивши свою ціль, змушені були зізнатися, що тут найкраще місце, щоб знімати фільми жахів.

Колись цей будинок виглядав прекрасно, але час зробив свою справу. Особняк на два поверхи, тепер стояв з битими вікнами та дверима, що ледве трималися на петлях. Здавалося, що потрібен не обережний рух, щоб все це розвалилося на очах. Але споруда ще була міцна, та разом з жалощами, викликала і захват. Навколо будинку розкинувся досить великий сад. На межі де він закінчувався, стояв паркан, що звалився у деяких місцях.

Олеся та Захар йшли мовчки. Кілька раз, дівчина спіткнулася та трохи не впала. Кожного разу, молодий чоловік встигав подати їй руку. Один раз щоб перескочити через яму, він підхопив дівчину на руки. Вона тоді відчула себе самою щасливою у світі.

Зайшли в будинок після того, як Захар легко висадив вхідні двері. Всередині їх чекала звичайна обстановка будівлі, в якій десятиліттями ніхто не бував. Коли вони сказали жителям містечка куди саме направляються, ті лише вказали шлях, але ніхто не згодився їй провести. Навіть коли хлопець запропонував гроші, охочих не знайшлося. Міські мешканці вірили, що у домі знаходиться нечиста сила, від якої потрібно триматися якнайдалі. Ніхто навіть не поцікавився у молодих людей для чого вони збираються у будинок.

У будь якому разі, назад дороги вже не було. Так, принаймні вважав Захар, а що думала Олеся, він не знав.

Отже, обстановка будинку їх не порадувала. Проте, вони цього і не чекали. Тут сталися жахливі речі, і тепер вони повинні хоч трохи розплутати все те, що переслідувало їх. Захар розумів, що все це почалося з того самого моменту, як він прийняв невірне рішення придбати діадему. Чи можна було усього цього уникнути? Питання без відповіді.

Вони піднялися на других поверх по сходам. Дивно, але вони збереглися непогано, краще ніж уже інше.

Штовхнули двері, опинилися у просторій кімнаті. Одного погляду достатньо, щоб зрозуміти, що саме це помешкання призначалося для чоловіка і дружини. Велике ліжко, красиві завіси на стінах, канделябри та шафа для одягу. Навіть зараз видно, наскільки меблі дорогі та якісні. Проте, це вже нікому не потрібно.

- Ну ось ми тут, - промовила дівчина, озираючись кругом, - що далі?

- Будемо її чекати, - твердо промовив хлопець.

- Далі що?

- Спробуємо поговорити з нею. Я вірю, що Надя почує тих, кого любить. Не могла діадема так швидко заполонити її свідомість.

- Мені б хотілося вірити у це, - тихо промовила Олеся.

Раптом Захар обернувся до неї та вхопив за плечі:

- Ти пам’ятаєш, що сказала Галина? Діадема не має повної сили, якщо люди насправді люблять один одного. У своїх почуттях та почуттях Надії я певен. А ти? Наскільки ти любиш сестру? Готова заради неї пожертвувати тим, що тобі дорого?

Молодша сестра мовчала. Їй стало важко зізнатися, що десь, у глибині душі, вона майже бажала, щоб Надя зникла з їх життів. Щоб Захар нарешті побачив, що зробив невірний вибір. Що та, яка його кохає має право на те, щоб їй відповіли взаємністю.

- Я не знаю, - тихо сказала Олеся.

- Зрозумій, що та сутність, що зараз знаходиться у Надії, нам не пробачить. Знайде навіть на краю світу. Якщо рятуватися, що усім разом. Пропадати також доведеться усім.

Олеся не відповіла. Захар, зрозумівши, що його супутниця не готова сказати правду до кінця, зауважив:

- Думаю, доки не настала ніч, необхідно обшукати кімнату. Можливо знайдемо щось цікаве або корисне. Врешті решт, вибір у нас невеликий. Сидіти та дожидати. Краще чимось займемо себе. Так і час пройде швидше.

Деякий час вони насправді займалися пошуками того, що могло знадобитися. На питання Олесі «що ми шукаємо», Захар відповів «скажу, коли знайдемо». Цього разу вони не знайшли нічого особливого. У шафі висіла покрита пилом весільна сукня. Скоріше за все належала Аллі. Костюм, мабуть його носив Максим. Для них все скінчилося швидко.

Цікаво те, що Олеся знайшла скриньку із золотом та коштовностями. Невже після смерті Алли та Максима, ніхто не побажав забрати це? Не знайшлося навіть сміливців, які б бажали поживитися чужим. Схоже, страх перед нечистою силою, що тут поселилася, був настільки сильним, що ніяка фінансова вигода не здатна його перемогти.

 Кроки нареченої почули коли майже настала північ. У кімнаті лише завдяки ліхтарям на смартфонах, вдалося трохи розігнати густий морок. Але молоді люди розуміли, що головний страх чекає попереду. Чи були вони готові подивитися в обличчя тій, яку нещодавно вважали найкращою та найдобрішою людиною?

Вони встали, коли двері відчинилися. Біла сукня нареченою світилася наче похоронний саван. На голові холодними зірками сяяла діадема. Цей блиск заворожував за змушував відчувати безсилля.

Зовні Надя майже не змінилися. Тільки її обличчя стало таким же білим, як і весільна сукня. Найстрашнішим виявилося те, що очі, колись зелені та яскраві, стали чорними. Вони виразно виділялися на білому обличчі, виглядаючи бездонними провалами.

У виразі обличчя не було злості, лише вирок тим, хто стояв перед нею. Вона мовчала, мабуть, вирішивши, що її співрозмовники мають почати розмову перші.