Розділ 6

Вона посміхалась своєму коханою. Цю посмішку ніяк не можна було назвати доброю та лагідною. Так міг би всміхатися хижак перед тим, як кинутися на здобич.

Захар піднявся, не зводячи очей з тієї, за кого готовий віддати життя. Він не знав, що відчуває зараз до неї. Безперечно виявився радий тому, що Надя нарешті знаходилася поряд, після стількох днів розлуки. За весь цей час не відповідала на дзвінки, на повідомлення, зовсім не йшла на контакт. Хлопець «спілкувався» з нею через молодшу сестру, і тільки так знав, що з нареченою все гаразд. Тепер у нього є власна можливість запитати у Наді все, що бажав.

Питань насправді виникало багато. Чому його дівчина стояла у весільній сукні? Чому так вороже дивиться на нього, наче мріє тільки про  те, щоб вони ніколи не були разом? Нарешті… її очі, колись зелені та лагідні, зараз потемніли та виглядали чимось потойбічним. Усмішка нагадувала оскал.

Ніколи, навіть у самому страшному кошмарі, Захар не міг представити свою любу жінку такою небезпечною та зловісною. І це беручи до уваги, що вона залишалася все такою ж прекрасною, як і раніше. Той же зріст, жіночна постать на ніжне обличчя…

- Надя, - нарешті промовив Захар, - я радий тебе бачити. Де ти була увесь цей час? Чому не виходила на зв’язок? Не уявляєш, як я хвилювався.

- Невже? Олеся не допомагала провести час з цікавістю? Хіба ваші розмови не захоплювали?

- Наші розмови стосувалися виключно тебе, - твердо промовив хлопець, -  ми думали над тим, як повернути ту, яка нам не байдужа.

Надія нічого не відповіла. Побачивши дзеркало, пішла до нього. Скільки раз крутилася перед ним, коли знаходилася в гостях у нареченого. Поправляла зачіску, підмальовувала очі, фарбувала губи.

Зараз вона не звертала уваги на свій зовнішній вигляд. Її цікавила діадема. Надя не зводила очей з діамантової прикраси. Забула про все на світі та дивилася на чудову коштовність, що сяяла на її голові, наче чарівна зірка.

Захар відчув ненависть до корони. Через цю блискучу цяцьку, у його житті пішло все шкереберть. Надя змінилася, він сам не спить ночами, Олеся розповідає жахливі речі, що стаються у неї вдома. Одного разу молодша сестра розказала, як Надія вхопила ножа та раптом розрізала плюшевого ведмедика. У її тоді ще, зелених очах, горіла така ненависть, що Олеся дійсно злякалася. Відчула, що на місці іграшки може опинитися вона сама…

- Тобі ще не набридла ця прикраса? - напряму запитав він.

- Ні, - коротко відповіла дівчина, продовжуючи милуватися відображенням у дзеркалі.

- Наскільки пам’ятаю, ти не дуже хотіла вдягати її на весілля.

- Це у минулому. Як і моя довіра до вас. Я все знаю. Як і тоді, ви хочете насміятися з мене. Але я не дозволю! Досить мені страждань, отриманих тридцять років тому.

- Про що ти говориш? - Захару здалося, що голос дівчини насправді належить комусь іншому, - чому ти так вирішила? Я б ніколи не дозволив зробити тобі боляче. Ти  -найдорожче, що у мене є.

- Він також говорив так. Але це не завадило через зовсім короткий час одружитися з моєю сестрою. Тоді вона вбила мене… Але тепер моя черга.

- Досить! - Захар швидко підійшов до дівчини та рішуче простягнув руку до чорноволосої голови, - я заберу цю диявольську прикрасу.

Те, що сталося, Захар відчув дуже сильно, але зрозумів не одразу. Надія різко повернулася до нього, її очі здалися чорним проваллям на білому обличчі. З великою силою вона так штовхнула Захара, що той відлетів до протилежної стіни. Звідки у тендітної, слабкої дівчини взялася така сила…

- Забери руки від неї, - проричала дівчина, з ненавистю дивлячись на того, кого колись кохала.

- Надя, що з тобою? - запитав Захар, намагаючись піднятися, - чому за такий короткий період все так змінилося?

Дівчина, не відповіла. Її погляд, направлений на хлопця, пронизував холодом та відчуттям смерті. Від цього погляду, Захара наче паралізувало, не мав змогу навіть як слід поворушитися, не кажучи про те, щоб втекти або чинити опір.

В руках дівчини блиснув великий кухонний ніж. Невже весь цей час вона ховала його у весільній сукні?

Дивлячись, я до нього наближається біла постать, Захар заплющив очі, потім розплющив. Видіння не зникло. Це була реальність, можливо, доля, яку він зовсім не чекав та не мав змоги передбачити.

- Що ж! Видно заслужив я на таке, - сказав Захар, - одна моя помилка призвела до трагедії. Відповідати за це також маю в першу чергу я. Тільки невинних дівчат шкода…

Вже замахнувшись, в останню секунду, дівчина зупинилася. Наче якась рука зупинила вбивцю. В очах з’явився переляк разом з боротьбою.

- Ні, я не можу! Адже я люблю його. Без нього не буде сенсу жити далі, - голос дівчини звучав жалібно, наче вона прохала когось.

Через хвилину, обличчя Наді спотворилося злістю.

- Замовкни! Замовкни! Він також кохає мене! Він не зрадить! Врятує.

- Надя, - Захар нарешті відчув, що може піднятися, - борися з цією диявольською силою. Діадема ще не повністю захопила тебе. Ще є надія…

Але дівчина у весільній сукні більше не слухала його. Кинулася до вхідних дверей, і через мить щезла. Це все виглядало як жахливе видіння привида, що спустився у світ живих.