Розділ 5

- Надя, ти так і будеш днями сидіти біля дзеркала? - суворо запитала Олеся.

Дівчина тільки що повернулася з університету. Побачивши сестру біля дзеркала з діадемою, була певна, що та займалася саме цим увесь день.

- Це не твоя справа, - тихо, але злісно відповіла старша сестра.

Злий тон не здивував Олесю. Останні кілька днів, Надя саме так спілкувалася з нею. Точніше вона мовчала, і коли сестра заговорювала перша, відповідала з неприхованою ненавистю.

Проте іноді, Надя начебто намагалася знову стати такою, якою була раніше. Говорила з Олесею лагідним голосом, намагалася подзвонити Захару. Але смартфон випадав з її руки і дівчина з гірким плачем тікала у свою кімнату.

Олеся не знала, що їй робити. Телефонувати батькам? Як пояснити? Що сказати, щоб повірили та не відправили доньку до психлікарні?

До того ж, у що вони мали повірити? Темна справа полягала у діадемі, це Олеся відчувала. Кілька разів намагалася відібрати діадему у сестри, але кожного разу Надя агресивно реагувала на це.

Але була одна річ, яка подобалася юній дівчині. Вона не могла не зізнатися у цьому собі. Відчувала сором, жаль, але…

Захар все більше часу проводив з нею. Так, у нього не було вибору. Постійно намагався зустрітися з Надею, писав їй, дзвонив. Врешті решт доводилося зустрічатися з її молодшою сестрою.

Ці зустрічі носили діловий характер, зовсім без романтики. Але Олеся насолоджувалася ними.

Вони бачилися вранці перед роботою та навчанням. Сиділи, пили каву. Або, навпаки, коли вже наступала ніч. Тоді вони гуляли по нічному Києву.  

Захар  постійно говорив про Надю. Він хвилювався, шукав з нею зустрічі, думав що робити далі. Але ж він був поряд…

Олеся знала, що якщо так піде далі, весілля не буде. Захар, деякий час постраждає, але врешті решт захоче дівочої уваги. Хіба не вона являється майже копією Надії? Тільки молодша, і хто знає, більш гарна?

Дівчина розуміла, що мислить досить егоїстично, але… Також в неї з голови не виходила чарівна діадема. Одного разу наснився сон, де вона чітко почула голос, який лунав зверху. Красивий голос, що належав невідомо кому, говорив про те, що іноді за кохання потрібно боротися. І не тільки за кохання, навіть за ті речі, які подобаються. Діадема їй насправді подобалася. Хто знає, можливо вона ще вдягне її на власне весілля.

- Я навів невеликі справки, - почулося з реальності.

Олеся зупинилася та подивилася на Захара, чиї великі очі наче горіли у темряві. Скільки він уже не спав?

- Ця діадема колись потрапила до рук місцевого київського багатія. Він подарував прикрасу старшій доньці на весілля.

- Так. Щось таке і я читала, - промовила Олеся, згадуючи статтю в Інтернеті.

- Я не можу нічого стверджувати, але нещастя стали переслідувати ту родину після появи діадеми. Врешті решт, старша сестра загинула, а молодша у цій самій діадемі вийшла за Максима - коханого Василини. Так звали першу наречену. До речі, у вбивстві дівчини підозрювали Аллу, тобто молодшу сестру. Але нічого не змогли довести.

Олеся дуже уважно подивилася на співбесідника та тихо промовила.

- Ти правильно сказав, що вина сестри не доведена. Невже думаєш, що заради коштовності можуть статися настільки жахливі речі?

Хлопець з теплотою подивився на ту, що так була схожа на його кохану. Але то була не вона, не його Надя.

- Я певен, що ти там ніколи б не вчинила. Але конче необхідно дізнатися, що сталося насправді. Почнемо пошуки в Інтернеті, а там побачимо, як вчинити.

Молода дівчина обняла Захара. Вона не могла втриматися. Першим наміром хлопця було відсторонити дівчину, але він себе стримав. Відчув, як дрижить струнке тіло у його руках, знав, що вона боїться. Він і сам не знаходив собі місця за останній час.

За такий короткий період, його люба Надя змінилася. Навіть ще не підозрював, що це лише початок.

Олеся повернулася додому, думаючи, що Надія вже лягла спати. Але в її кімнаті світилося. Трохи подумавши, дівчина штовхнула двері та зайшла до сестри.

Надя сиділа перед дзеркалом, на голові, як і звичайно, сяяла діадема. В цей раз дівчина вдягла весільну сукню. Ту саму сукню-годе, в якій мала зовсім скоро йти до вівтаря. З тим хлопцем якого кохала не тільки вона, а й її сестра.

Олеся не витримала та запитала:

- Нащо ти вдягла сукню? Твоє весілля не сьогодні та не завтра.

Надя повільно повернула голову до Олесі, і так ледве не закричала від страху.
Обличчя Наді виявилося не просто блідим. Навіть мрець здався більш живим, ніж ця прекрасна дівчина.

Вона встала. Вся в білому вбранні, виглядала наче в савані. Очі здавалися чорними провалами. Саме чорними, незважаючи на те, що у Надії був зелений колір очей. Прекрасний та яскравий, завжди привертаючий увагу. Тільки не тепер, коли вона дивилася таким страшним поглядом.

Від цього ставало настільки моторошно, що хотілося втекти, та ніколи не повертатися до цієї проклятої кімнати.

Але Олесю наче паралізувало. Не могла зробити навіть кроку, не кажучи про те, щоб чинити опір тій, яка почала до неї наближатися.