Розділ 4

Перша половина травня 2020 року

Захар вже десятий раз намагався додзвонитися до Надії. Кохана не відповідала цілий день, ні на дзвінки, ні на повідомлення на вайбер. Але він бачив, що написане не залишалося непрочитаним, отже Надя, все ж таки, була на зв’язку.

Хлопець не знаходив собі місця від хвилювання. Перерва закінчувалася, він мав знову приступати до роботи, якої з кожним днем ставало все більше. Та як він міг працювати, якщо вже кілька днів підряд з його другою половинкою коїлося щось дивне.

Директору сказав, що через два тижня у нього весілля, і той, звісно дозволив взяти у цей день вихідний. Навіть натякнув, що не проти бути там гостем.

Але молодята не планували гостей та великого свята. Хотіли зареєструвати шлюб, обвінчатися в церкві та нарешті почати жити як подружжя.

Щось недобре відчувалося у серці молодого чоловіка. Здається, немає нічого дивного в тому, що майже дружина не відповідає. Часом  таке трапляється. Надя працює з дітьми...

Кожна дівчина іноді може не відповідати на повідомлення хлопця, але тільки не Надя. За весь той довгий час, що вони були разом, дівчина ніколи не ігнорувала його. До того ж, привчила Захара максимально швидко відповідати на повідомлення, або передзвонювати.

Він не міг нормально працювати та з великою напругою добув день. Кілька разів директор робив йому зауваження. Наостанок прямо натякнув, що якщо так піде і надалі, то посада адміністратора у хлопця надовго не затримається.

Коли робочий день завершився, було вже пізно кудись йти. Надя, як і раніше,  не виходила на зв’язок и Захар не знав як вчинити. Врешті решт вирішив, що піде до Наді додому та дізнається, що сталося, і чому вона не відповідає.

Вийшовши з ресторану, хлопець одразу побачив дівочу постать, яка стояла під ліхтарем. Дівчина пішла назустріч Захару. Це була Олеся. Хлопець несамохіть вхопив її за руку, стиснув у своїй долоні.

- Олесю, що сталося? Я цілий день не можу зв’язатися з Надею.

- На перший погляд, все гаразд, - тихо відповіла дівчина, - от тільки…вона звільнилася з посади виховательки.

Хлопець відступив на крок назад. Не вірив власним вухам. Невже Надя, яка любила свою роботу як власне життя, могла добровільно звільнитися?

- В чому причина? - тихо спитав він.

- Не маю поняття - щиро відповіла молодша сестра, - сьогодні цілий день, вона тільки і робила, що сиділа перед дзеркалом та роздивлялася своє відображення. З діадемою на голові.

- Можливо, їй просто подобається ця прикраса, - невпевнено сказав наречений, але знав, що це не звичайне милування собою.

Деякий час хлопець з дівчиною мовчали, потім він запитав:

- Як вона пояснила те, що покинула роботу?

- Ніяк. Просто прийшла сьогодні додому, сказала про це і закрилася в кімнаті. Коли я зайшла запитати про причину, звеліла мені забиратися. Вона дуже змінилися за останній час.

- Потрібно йти до неї, - рішуче промовив хлопець. Серце щеміло від болю. Поки що від невідомого болю.

Разом вони пішли до квартири, де жили сестри. Довго дзвонили у зачинені двері, але ніхто їм не відповів та не відкрив. У Олесі малися власні ключи, тому врешті-решт, втративши надію на те, що сестра їм відчинить, вона зробила це сама.

У квартирі царював морок. Світло не було увімкнуте ні в одній кімнаті. Олеся та Захар пройшли до кімнати Надії.

Дівчина сиділа перед дзеркалом, не зводячи очей зі свого відображення. На трюмо стояла запалена свічка, що невеличким вогнем лише додавала моторошності.

Над її головою сяяли діаманти. Діадема, така ж прекрасна, як і в перший день, коли Захар подарував її Наді. Але тепер, побачивши холодний блиск каміння, що наче палали у світлі свічки, Захар відчув ненависть до коштовної корони.

- Надя, - позвав він дівчину.

Та не відповіла. Навіть не повернулася, хоча точно бачила відображення сестри та нареченого у дзеркалі.

- Надя, ти чуєш? - хлопець підійшов до дівчини та поклав руку на плече.

Та обернулася, у її великих, зелених очах спалахнула нестримане роздратування.

- Що тобі потрібно? Я зайнята.

Ніколи за десять років вона не говорила до Захара таким злим тоном. Навіть коли вони сварилися, дівчина залишалася лагідною з тим кого кохала…

- Чому ти не відповідала на дзвінки та повідомлення? - голос Захара здригнувся.

- Не мала часу. В мене є ще справи, крім того, щоб присвячувати весь час тобі.

- Я хвилююся за тебе. Надія, ти пам’ятаєш, що в нас зовсім скоро весілля? Те, що ми з тобою чекали так довго.

Нагадування про весілля подіяло на дівчину. Прекрасне обличчя стало більш ласкавим, в очах трохи згасла ворожість. Рожеві вуста посміхнулися.

- Так. Я пам’ятаю, - тихо промовила вона.

Хлопець взяв її за руку, Надя відповіла слабким потискуванням. Але коли Захар спробував зняти діадему з голови коханої, вона зупинила його.

- Не потрібно. Я хочу залишитися в ній.