Розділ 2

Захар прискорив крок. Ще один квартал і він дійде до потрібного магазину. Колись він навіть купував тут золоті сережки для Наді, коли тій виповнилося двадцять років. Це було п’ять років тому, але на наступний раз обіцяли знижку. І не уточнили, коли саме буде цей наступний раз.

Йому потрібно придбати гарну, але не дуже розкішну каблучку. Надя не любила розкіш, як би дивно це не звучало. Хоча батьки в неї досить забезпечені, дівчина намагалася жити самостійно. Працювала вихователькою у дитячому садку, вивчала іноземну, любила готувати. Робила все, щоб стати хорошою хазяйкою та відданою дружиною. Захар обіцяв собі не підвести її надії, справдити загальні сподівання.

У ювелірному нікого не було. Підійшовши до вітрини, хлопець почав розглядати прикраси виставлені там. Всі вони виглядали гарно, але Захарові все здавалося, що вони не достатньо красиві, щоб сяяти на пальці коханою дівчини.

- Вам допомогти вибрати? - до нього підійшла бліда дівчина.

- Так. Якщо можна, - посміхнувся Захар, - потрібна каблучка, щоб освідчитися. Точніше, я вже це зробив, необхідно тільки підкріпити слова діями.

Очі дівчини на якусь мить спалахнули. Вона з цікавістю подивилася на хлопця.

- Отже у вас є наречена? Ви вже придбали вбрання на весілля?

- Ні. Ще не думали про це, - щиро відповів Захар.

- Порадьте дівчині, нехай не обирає фату. Зараз це вже не модно. Краще діадема. З діамантами.

- Можливо, але це дуже розкішно, - промовив хлопець.

- Спочатку подивіться.

Дівчина зникла, і через кілька хвилин повернулася. В її руках знаходилася прикраса, від якої неможливо було відвести очей. Вона виявилася  настільки прекрасною, що виникали сумніви, що це зробили людські майстри.

Продавщиця тримала діадему, яка вся сяяла від великої кількості дорогоцінного каміння. Велична та невимовно гарна, вона, здається чекала, коли прикрасить голову справжньої королеви.

Захар не втримався:

- Невже діаманти справжні?

- Так. Немає ні одного штучного каменю, - впевнено відповіла дівчина.

- Дякую за пропозицію, але мені не по кишені купити таку дорогу річ, - сказав хлопець.

Він відчув справжній жаль. Як було б чудово принести такий дарунок його коханій Наді. Навіть вона, скромна дівчина, залишилася  б у захваті від такої прикраси.

- Три тисячі гривень вас влаштує? - серйозно сказала дівчина.

- Скільки? - хлопцеві здалося, що йому почулося.

- Три тисячі. Дві. Скільки не шкода, - швидко додала співрозмовниця.

- Але ж каблучка коштує дорожче, - з подивом сказав хлопець.

Дівчина дивилася на нього кілька секунд, потім якось шалено сказала:

- Ви будете брати? Я згодна віддати за будь яку ціну.

Побачивши недовіру хлопця, вона додала:

- Ця діадема була моєю весільною прикрасою. Так сталося, що тепер у мене купа боргів. І я готова віддати цю красу за будь які гроші. Її продаю я, а не магазин, розумієте?

Очі дівчини безумно блимали. Здавалося, що вона чогось боїться. В принципі, у цьому не було нічого дивного. Коли людей хвилюють гроші, вони можуть так себе поводити.

Захар думав, як йому вчинити. Поведінка дівчини трохи лякала. Але спокуса придбати таку чудову річ за безцінь, виявилася надто великою. Насправді за ті десять років, що він зустрічався з Надею, так рідко балував її. Хоча дівчина ніколи нічого не просила, хіба у чоловіка повинна бути причина, щоб порадувати свою кохану?

- Добре, я згоден, - сказав він, - тримайте дві тисячі.

Дівчина, навіть не порахувавши гроші, віддала йому прикрасу.

- Бажаю вам бути щасливою з коханою дівчиною, - щиро сказала вона.

- Дякую, - відповів хлопець, перед тим, як піти з магазину.

Перше, що він зробив, так це добре заховав корону. Така дорогоцінна річ, не повинна залишатися на виду.

Захар тоді ще не підозрював, що через якийсь місяць, він робитиме усе можливе, тільки б позбутися цієї нестерпної ювелірки.

Того дня, Надя зателефонувала та попросила хлопця перенести зустріч на наступний день. Мовляв, її затримали на роботі. Це чомусь дуже не сподобалося хлопцеві. Він завжди із розумінням відносився до роботи Наді, але на цей раз… саме тоді, коли він збирався подарувати таку чудову річ…

Але він не став сперечатися, і побажав Надії вчасно зробити справи. Врешті решт завтра в нього також вихідний, а потім приступить до роботи на новій посаді.

Поклавши діадему на столі, що стояв якраз навпроти його ліжка, хлопець ліг спати. Звичайно, він лягав набагато пізніше, але сьогодні, відчув себе дуже втомленим. Наче похід до магазину забрав у нього всі сили.

Проте гарно відпочити не вдалося. Всю ніч Захара переслідували кошмари, один раз навіть прокинувся. Здалося, що діадема… дивиться на нього. Звісно, не власними очима, а начебто у кімнаті був іще хтось. На хвилину хлопцеві стало моторошно, але він змусив себе подавити страх та знову спробувати заснути.