Червень 2020 року.
Сонце давно сховалося за обрієм. Наступала ніч, окутуючи темрявою все навкруги. Коли проб’є дванадцяту годину, почнеться нова доба. Можливо, він зможе дожити до світанку. Дожити, щоб знову почати боротьбу. Головне-пережити ніч, той проклятий час, коли дівчина у весільній сукні та з розкішною діадемою заявиться до нього.
Раніше Захар не боявся темряви. Навіть у дитинстві. Тепер, коли він уже дорослий, дуже боїться. Страх став обхоплювати липкими обіймами місяць тому. Коли, він зробив пропозицію коханій дівчині. Своїй Надії. Тепер, здається, надії не було ні на що.
Ще місяць тому, Захар вважав себе найщасливішою людиною. Двадцятисемирічний хлопець, красивий та життєрадісний, отримав пристойну роботу адміністратора ресторану. Ще з шістнадцяти років він бігав з тацею, і ось це дало результат.
В сімнадцять познайомився с чарівною п’ятнадцятирічною школяркою. Якщо існує кохання з першого погляду, то це було воно. Хіба міг представити, що через десять років, він буде боятися найбільш дорогу йому людину. Його любу Надію…
Встав, підійшов до вікна. З другого поверху старого, покинутого особняку роздивлявся на сірий пейзаж, на зів’ялі клумби. Приїхав шукати відповідь, але опинився у полоні. Здається страшна наречена у діадемі тільки і чекала, щоб заманити його сюди. Старий ліхтар не розганяв повністю той морок, що царював навкруги.
Іноді Захару було дуже страшно, іноді здавалося, що вже байдуже. Він втратив кохану людину, хіба не все рівно, що буде з ним? Змогла б жити Надя без нього? От і він навряд чи зможе. Можливо, коли наречена в діадемі з’явиться, він просто має піти з нею? Як там кажуть: і в горі і в радості. І в житті, і в смерті…
У двері постукали, хлопець здригнувся. Але вона стукала не так. Через секунду, упізнав голос.
- Захар! Відчини. Доки вона не прийшла. Скоро північ, Надя почне ходити навколо дому.
Метнувшись до дверей, хлопець зняв засув та впустив дівчину. Та влетіла швидше блискавки і вони вдвох знову закрили двері.
- Що ти тут робиш, Олесю? Я велів тобі їхати з міста. Рятувати себе.
- Таким чином я себе не врятую. До того ж, не бачу сенсу. Вона - моя сестра. Ти - мій коханий чоловік.
Не зважаючи на скрутне становище, хлопець відчув легке роздратування. Знав, що молодша сестра Надії закохана в нього. Але ніколи не давав приводу для цього. Коли Олеся зізналася у своїх почуттях, це тільки додало проблем.
По-перше, Захар побоювався, що його кохана дізнається. По-друге, Надя дуже любила сестричку і їй було б важко обирати між ними. Та й самому хлопцю шкода молоду дівчину, якій нещодавно виповнилося вісімнадцять. Точно знав, що не може відповісти взаємністю. На що саме, це дівча ще сподівалося, лишалося невідомим.
Олеся не дала часу подумати. Вона притискувала до грудей якийсь чорний зошит. Потім, підійшовши до столу, поклала його на поверхню.
- Здається, я дізналася, в чому суть. У цьому щоденнику трапляються зізнання. Звісно час встиг стерти дещо, та й почерк нерозбірливий, проте, якщо скласти два та два…
- Стривай, - хлопець також підійшов до столу, під світло ліхтарика намагався роздивитися написане, - чий це щоденник? Василини?
- Ні. Алли! На першій сторінці нічого цікавого немає. Гортай далі. Здається на двадцятій…
Дрижачими руками, Захар перегортав сторінки, Олеся йому світила.
- Ось бачиш! Надпис: «Любий щоденнику! Здається я починаю заздрити своїй сестрі. Вона завжди була кращою за мене. Красивішою, розумнішою. З цим я мирилася, і завжди любила Василину. Але тепер… чому він вибрав саме її? Невже життя настільки несправедливе, що одним дає все, а іншим - нічого. Я кохаю його»!!!
- Далі, фрази розмиті, - продовжувала говорити Олеся, - наступні три сторінки вирвані. Але ось далі: «Я її ненавиджу! За останні три місяці чітко це зрозуміла. Якби не вона, Максим покохав би мене. І ця прекрасна діадема з діамантами, прикрашала мою голову на весіллі».
Хлопець та дівчина переглянулися. Потім Захар сказав:
- Це та сама діадема? Що ми дивилися в Інтернеті тоді?
- Мабуть. Сторінки перед цим вирвані, тому невідомо, як ця прикраса виглядала. Але вона проклята. Саме тому, Надія зараз знаходиться в обіймах цього жаху. Скільки вона ще протримається, невідомо.
Захар згадав, як Надя не хотіла брати прикрасу, як прохала викинути її. А він… змусив вдягти розкішну діадему. І цим самим підписав вирок ним усім.
- Це я в усьому винен, - тихо сказав Захар, - якби я не знайшов прикрасу…
- Це вона тебе знайшла, - твердо відповіла дівчина, - і не тільки тебе. Ми троє пов’язані з історією трагедії першого київського багатія. Саме в цьому будинку мали жити молодята, так? І саме тут вони були знайдені мертві, коли за ними прийшла наречена у проклятій діадемі. Наречений швидко змінив наречену…
Олеся замовкла. Захар дивився на неї з повагою, відчуваючи наскільки ця юна дівчинка хоробра. Зараз, коли вона поряд, хлопець повинен побороти страх. Заради своєї дівчини та її сестри, він мав рішуче протистояти тому прокляттю, що висіло над діадемою, а тепер і над ними трьома.
Він підійшов до Олесі та взяв її за руку, стиснувши маленьку долоню у своїх сильних пальцях. Вона підняла на нього очі, і він побачив, що нещасна дівчина плаче.
#1831 в Містика/Жахи
#10263 в Любовні романи
від ненависті до кохання, містика та кохання, містичне видінння
Відредаговано: 09.08.2020