7. "За нас красивих!"

Залишилися тоді лише я та Юрко. А з дівчат: Оля, Олена та Аліса. А ще звісно сусідка та її три дорослих доньки.

- Ну, що хлопчики та дівчинки вип'ємо, -  каже нам Горпина Петрівна. - За знайомство та все таке інше.І наливає всім свій "пахучий" самогон. Фу, яка гидота, ще подумав я про себе. Як вони це все п'ють? Та що поробиш. Я хоч і не любитель випити, але не зручно якось відмовляти. Добре. Випили ми вперше. Закусили. Я весь у думках там, де зараз мої друзі. Думаю, застали вони Альбіну чи ні?  Я зараз думками був там і навіть не чув про що біля мене йде розмова.

А Горпина Петрівна все поспішає кудись. Не встигли ми по першій випити та закусити, як слід, а вона вже наступний тост каже. І перед цим, звичайно, сама зі своїх рук усім по другій розлила. Якось дивно це все, ще промайнула в мене думка. А з іншого боку може так і треба. Гостинність. Може так в селі треба усіх гостей пригощати. А дівчата наші пити більше не хочуть. Куди їм. Вони в нас міські та дуже пристойні. До такого всього явно не звичні. Але сусідка, господиня нашого гуляння, все не відстає від них. Все вмовляє.

- Та не гріх нам усім і випити ще раз. Під таку закуска. - Підіймає вона в гору велику миску вареників. - Це в нас Кароліна готувала. Така хозяйка. Така хозяйка. Ой, гарна дружина комусь буде.  Та в такій компанії. Поспішати нам нема куди. Завтра вихідний. Де б ви ще так посиділи на свіжому повітрі. Все своє. Рідне. Звісно, що не покупне. Немає жодної цієї вашої міської хімії. За нас гарних і за кохання, — з пафосним надривом вимовляє вона і перша випиває свою порцію. А за нею й інші дівчата теж повторюють.А Горпина Петрівна все не вгамовуєтся ніяк.

- Може, ми вже підемо? – Говорить їй наша нова знайома Аліса. - Вже пізно. 
- Не поспішай. Не треба квапитися. Зараз ми вип'ємо за найкрасивіших, найчарівніших, найпрекрасніших. За нас дівчата! - Каже Горпина Петрівна та знову підіймає свій бокал', а за нею всі інші.

Дивлюся, дівчата наші посміхнулися, зарум'янилися, почали чепуритися. Хм.
А сусідка й продовжує.

- Загалом... За нас дівчатка, любі мої паночки. - І   склянкою прямо в горло. - У, гарна зараза!

А дівча, дивлюсь, уже й не посміхаються, якісь сумні сидять. Це після того, як вони ще раз випили. І дивна річ. Я тільки ось зараз побачив, що нам – хлопцям, та й собі, та донькам своїм, наливає Горпина Петрівна по краплині. А дівчатам нашим. Що з нами були. По повній склянці. Майже до самого верху. Оце так. І навіщо це все вона робить? Щось тут є, замислився я. Це не просто так вона це робить?

- Чого такі сумні? - Питає у дівчат наших сусідка.  - Нічого, — каже вона, — любі мої, ми за вас ще вип'ємо.Випили ще. А закусити, як слід і не було можливості. Хоч тут тобі й картопля смажена, і огірочки малосольні, і яєчня домашня, і м'ясо смажене, найсвіжіше. Тільки закусуй та закусуй. А тут вже Горпина Петрівна знову наливає. Кому потроху, а кому по повній.

- Ми ж сюди не пити приїхали, а від міської метушні відпочити. Повітрям подихати, поспілкуватися, на сільське життя подивитись, — каже їй Аліса.

— А тепер, — говорить їй у відповідь сусідка, наша зараз господиня, — настав час випити за найвірніших і найласкавіших.

І знову дівчата за нею п'ють. Мені смішно. Дивлюся, дівчата наші вже ніби зовсім рум'яні такі стали та, мабуть, дуже п'яні. Бо навіть маринований огірок на віделку наколоти не можуть. Отакої. Щось ця сусідка замислила. Треба від неї вшиватися якнайшвидше.

- Загалом знову за нас, дівчата! - Встала і другий стакан у горло.

Усі випили та посміхнулися одразу. А дівчата наші тільки сидять і ляскають очима. І видно, що вони вже дуже не в собі. Особливо, Оля. То вона виделку на землю скинула, то на себе горілку вилила. Вже і язика ледь в'яже. Видно що дуже п'яна.

- Може тебе до дому відвести? - Питаю в неї.

Бо дійсно їй вже досить. Не розумію навіщо так напиватись?

- Ні. - Каже Оля. - Я нормально. Буду з усіма сидіти. До самого ранку, — і з лави впала.

Ми її відразу підняли разом з Кароліною.

- Треба її до ліжка, — каже середня донька нашої сусідки мені. - Пішли, я допоможу

Ми її разом підхопили та до хати нашої потягли. А Кароліна, як ми вже у наше подвір'я попали, каже

.- То наша мати їх спеціально зробили п'яними. Бо бачить, що хлопців багато. А дівчата тут, мов, зайві. Вона все мріє нас за когось з міста заміж віддати. Їй сільські хлопці не подобаються. То вона усе це все спеціально зробила. Але нам це все не треба, — зізналася мені дівчина. - В нас у кожної коханий є. Тому все це зайве. Та хіба нашу матуся переспориш. Ой, така і нас вже доля. Вибач, що вона, мати наша, така хитра. І за дівчат ваших вибач. Ви ідіть краще усі разом. По вона потім ще й вам щось там зробить, а потім в ліжко до нас. І скаже на ранок щоб ви заміж нас звали. Тому тікайте скоріше!

- Дякую тобі добра дівчинка. Так зараз і зробимо. - Я з вдячністю поклав свою руку ій на плечі і трішки притиснув до себе. Бо якщо я міг їй подякувати?