20. Пошуки

- Я піду, — сказала Кароліна. - Я потім ще до вас забіжу перед від'їздом. Мені треба йти. Щоб ніхто нічого не запідозрив.
Ми всі зібралися на подвір'ї та дивилися через паркан, що там і як діється. Спочатку родичі бігали, метушилися, шукали наречену по двору та у будинку. Якісь люди прийшли до нас і почали питати, чи не бачили ми дівчину. Або ще когось.

- Ну, звичайно, бачили, — сказала Олекса. - Ми бачили, як Тома вийшла з воріт і сказала, що піде в магазин, а сама пішла кудись у бік зупинки.
Усі родичі миттево побігли на зупинку. Аж пил під ногами у них закрутився.

- Нехай собі шукають, — іронічно посміхнулася Олекса. - Наскільки я знаю, автобус відійшов п'ятнадцять хвилин тому. Просто їм тепер треба сідати на машини та гнатися. Але невідомо кого ж вони там знайдуть. - О! Треба було сказати, що її там чекало чорне "БМВ".

Рідні нареченого так і вчинили, як казала нам Олекса. Бо нам добре було видно, що кілька більш-менш тверезих чоловіків швидко сіла за кермо своїх автомобілів і поїхали наздоганяти автобус. Вони, мабуть, щиро вірили, що зараз Тома потрапить їм у руки. 
А в цей час між Горпиною Петрівною та нареченим відбувалося з'ясування стосунків.
Він зажадав, що, як Тамара не знайдеться, щоб вона повернула йому корову. А та категорично відмовлялася.

Ми вдавали ніби нас це все взагалі абсолютно не стосується. Проте в усі очі дивилися і в усі вуха слухали, що ж там у них зараз відбувається. Ми дали їм хибний слід. Ось нехай і думають куди поділася Тамара.

- А все-таки ми молодці, — сказав Макар те саме слово. І навіть одразу якось дуже тепло на душі так стало.
- Правда, я хвилююся за Альбіну, — зізнався я своїм друзям. - Хочеться вірити, що вони з Томою вже дісталися її дідуся. Там вони будуть у повній безпеці.
- Так. Швидше за все, вони вже на місці. – заспокоїла мене Ілона.
– Добре, якщо так.

- Ой, та не хвилюйся ти так. - Обійняла вона мене за плечі. - Все буде гаразд з твоєю Альбіною.

В цей час у нас на подвір'ї з'явився наречений Тамари. Це був такий важний чоловік, років сорока п'яти або навіть може більше. Зверхній такий.

- Діточки. - Ближче став він біля нас. А за ним стояло троє міцних хлопців.
- О! Ці ті самі із клубу. – Шепнув мені Сашко.
- Діточки. У мене до вас розмова. Може, ви щось бачили, чули. Плачу десять доларів за будь-яку інформацію! - Він дістав з кишені штанів зелений новенький хрумкий папірець. І покрутив її перед нами.