19. Ряжені

На подвір'ї багато людей. Усі такі ошатні. І тут ми. Сміх. Горпина Петрівна відразу розгубилися. Якось вона на мою думку вельми розгубилася побачивши всю нашу веселу та жваву компанію.
Гості так теж підбадьорилися. Вони не знали, що їм робити: сміятися чи обурюватись. Ішли такі люди все свататися. А тут тебе якийсь цирк. Цирк не цирк, але веселощі почалися на повну. Усі юрмилися у дворі. У цей час Ілона і Гнат потихеньку пробралися до будинку, щоб здійснити обряд перевдягання.

– Це наші сусіди прийшли нас привітати, – почала пояснювати всім Кароліна. - Це така старовинна народна традиція, — вигадувала вона на ходу.
Гості просто на подвір'ї, в альтанці чи біля будинку, їли, випивали. А ті, хто веселіше кричали та вимагали наречену.
Ми їм на весь голос намагалися пояснити, що ще рано, що вона ще дівається. Дівчата хмурили чоловіків, а ми навпаки приставали до жінок. Заважали будь-кому потрапити в будинок поки там був Гнат.

Сходили ми з розуму на повну. Зображували з себе артистів. Вигадували щось практично на ходу.
Усім було весело. Усім було смішно. Молоді там було небагато. Переважно всі були такі, дорослі люди.
У альтанці троє чоловіків усім наливали самогон. Хто з них наречений так і я не зрозумів. Та це було й не важливо. Головне було відвернути увагу. Сашко запропонував влаштувати конкурс, хто більше вип'є. Серед чоловіків природно.
Вони просто не знали, що він має талант — пити і не п'яніти!
Тим часом повз нас прослизнув Гнат, переодягнений у Тамару. Кинувши на ходу жіночим писклявим голосом.
- Я в магазин на хвилинку, - наш друг у жіночому одязі, у халаті та в хустці, швидко вискочив за ворота. Нам треба було ще попрацювати п'ятнадцять хвилин, щоб гості не кинулися шукати Тамару. І щоб Альбіна встигла від'їхати на таку відстань, коли їх не видно.
- На мою думку у нас все вийшло, — шепнула мені Олекса.
А я й сам це бачив, бо всі гості разом із нареченим уже перепилися настільки, що крім горілки їх ніщо не цікавило. Одна Горпина Петрівна бігала сюди-туди не зная, чим ще пригостити дорогих гостей. Жінки вже почали співати пісень. Серед чоловіків пішли якісь п'яні розмови.
- Все-таки алкоголь — це страшне зло, - зізналася мені Ілона. - Подивися на цих тіток. – Такі милі жінки були. А як випили їх уже й не впізнати навіть. Ось бачиш біля паркану лаються якісь. Старі свої гріхи згадують.
Чоловіки теж там про щось своє сперечалися. Хтось щось украв чи не поділив. Загалом за півгодини їм стало зовсім не до вас. І ми потихеньку забралися до себе у двір. Залишивши їх самих з'ясовувати стосунки. У мене виникло таке враження, що вони взагалі забули навіщо вони туди прийшли. Усі подарунки десь валялися. Уся горілка була випита. Закуску з'їдено. А якийсь головний святковий коровай зовсім кудись зник. Дядько боролися на руках. Жінки згадували свої минулі гріхи.
- Ми попрацювали на славу чесно, - зізнався я своїм друзям, коли ми нарешті опинилися у себе на подвір'ї і почали скидати з себе всі ці, тепер нікому не потрібні карнавальні наряди.
Як я й думав Альбіни у дворі вже не було. Там був лише Гнат. Ну і звичайно Оля та Юрко. Вони ні в що не втручалися і таке почуття у мене склалося, що вони порозумілися між собою і потихеньку збиралися додому.
Ми раділи, що допомогли людині уникнути гіркої долі. Все ж таки дівчина не якась там річ, щоб міняти її на корову.
- Її зовсім не знаю. Цю Тому. Але ось зробив добру справу. – зізнався мені Макар. – Це дуже приємне почуття допомагати іншим людям. І особливо якщо ти їх знаєш.
- Так, робити добрі справи це дуже чудово, - погодилася з ним Ілона.
- Ой, що зараз почнеться! – прибігла до нас Кароліна.
- А ми всі зібралися на подвір'ї. Нам через паркан було все добре і добре видно. Як почали метушитися гості. Як стали кричати, метушливо бігаючи подвір'ям:
– Тамара! Тамара!
А Тамари вже й слід застиг.