14. План

Три години нам вистачило, щоб виспатися. Прокинулись усі вже в повному порядку. Тверезі. Веселі. І з іншими думками.
Практично всі дівчата були за те, щоб допомогти дівчині позбутися нелюбого. От хіба що, крім Олі. А у хлопців, якраз, усе було трошки навпаки. Там у нас було десь 50 на 50. Наприклад, Віталя був за те, щоб допомогти. А хтось вагався. А хтось був налаштований дуже рішуче. Альбіні та Ілоні вдалося все-таки мене переконати. Олекса пішла звати Кароліну.

Вони з'явилися дуже і дуже швидко.
Кароліна була одягнена по домашньому. Вона прийшла до нас у зелених лосинах, якійсь білій майці. Мабуть, як по дому ходила, так і прийшла.

- Я в курсі, — одразу ж сказала вона нам. - Але я вас цілком і повністю підтримую. - Тамара цю людину зовсім абсолютно не кохає. - Кароліна зробила паузу. Немов думаю, чи варто продовжувати далі. – Але там просто батьки вже раніше домовились.
- Навіть за неї нам дали корову. Тож типу вже нікуди не подітися.
– Корову? Шикарні, але у вас ціни тут. Поміняли дівчину виходить на якусь тварину! - Стала обурюватись Альбіна.

- А що ми можемо вдіяти? - Поскаржилася їй Кароліна, — якщо в нас так вирішує все мама і нікуди від цього не подітися. Село у нас невелике. Тут всі про всіх знають. Тамара мала нареченого. Один міський хлопець. Він тепер живе у місті. Кирило сюди приїхав кілька разів. У нього тут родичі. Але його звідси віднадили. Він і перестав їздити. Люди сказали, що Тома виходить заміж за іншого і все.
– Навіть боротися за неї не став? - Дуже здивувалася Альбіна.
- Так, десь там, — приречено махнула рукою Кароліна.
- Так, а що ви пропонуєте? - По цікавилась в нас Кароліна, коли ми всі разом сиділи на веранді та радилися, обмірковуючи який нам придумати всім план.
- Ми поки що не знаємо, — відповіла їй за всіх Олекса. – Але нас так багато. І ми обов'язково щось вигадаємо. Навіть можеш у нас не сумніватися в цьому, Кароліночка. Ти краще скажи, а Тамаро, що думає? Вона згодна, якщо ми його викрадемо та відвеземо до міста?
- Звісно! – радісно і на мою надто голосно та емоційно вигукнула Кароліна. - Звичайно згодна! Я думаю вона обома руками "за". – відповіла нам Кароліна ні краплі в цьому не сумніваючись.
- Тільки треба терміново щось діяти, — пояснила Кароліна. - Тому що потім прийдуть до неї та будуть заручені. Ну це щось на кшталт посватаються і може навіть після цього її вже заберуть туди до будинку нареченого. А там їй звичайно проходу не дадуть. І звідти забрати її буде дуже мало можливостей. Тобто якщо щось робити, то треба робити терміново. Ось сьогодні до дванадцятої дня.
- Давайте, думати, — заходила по маленькій, невеликій веранді Альбіна.
- Може, дамо їй, ми велосипед і хай вона поїде в інше село? – запропонувала Олеся.
- Та вона на велосипеді кататися не вміє, — одразу ж відповіла Кароліна. - Та і як ви уявляєте? Тома вона в нас така залякана. Вона найбільше боїться. Та й наздоженуть її, якщо що.
- Їй треба поки що десь перекантовуватись. Переховатись. А потім вона нехай разом із нами поїде до міста. – запропонував Сашко.
- Ось, наприклад, у мене геніальний план. – сказав я. - Може її переодягнути у хлопця? Ось, наприклад Альбіни ніхто тут не бачив і не знає. Наче це наші друзі. Альбіна та Тамара її хлопець. Типу він приїхав сюди до нас. – запропонував я свою версію викрадення.
- Так, ну. А як її переодягнеш? – заперечила не це Олекса. - І взагалі, як це все виглядатиме? Треба щось думати.
– А як нам туди потрапити? – замислився я. - До твоєї родини та до твоєї хати та ось на всі ці сватання на це заручені?
– Знаєте що! - Мене осяяло. - Переодягнімось, наприклад у якихось ряджених. У нас, наприклад, на весіллях так завжди роблять. Все одно якась п'янка, гулянка буде. Ось ми переодягнемося, на кшталт, вітати прийдемо. Всіх там відвертати та мізки всім задуримо. А Тамара в цей час втече й у нас ховається?

– Не в нас не можна. У нас її шукатимуть. – сказала Альбіна. - Але ось ідея переодягнутися мені подобається. - Ласкаво усміхнулася вона мені.

- О'кей. А що ж тоді робити? Але ж має бути якийсь варіант? В кожному разі має бути вихід із ситуації. – занервувала Олекса.
- А давайте... а ні, гаразд, нічого, треба думати далі, — махнула рукою в роздумах Ілона.
- Ви тихше тільки розмовляйте, — попередив нас вічно обережний Гнат. - А то ви кричите. Вас тут по всьому селу. По всіх околицях чути.
- Наприклад, у нас два велосипеди. – запропонувала Альбіна. - Ми могли з нею виїхати в моє село. Сто відсотків шукатимуть і ловитимуть десь тут у вас.
- Оскільки взагалі йдуть сьогодні електрички? – Задумався я про своє.
- Є у шістнадцять. І потім є по-моєму ще о восьмій вечора. – Пояснила мені Олекса.
- Наприклад, якщо ми її викрадемо. - Продовжував я сплю ідею. - То до нас у будинок вони звичайно не сунуться. Але вони можуть, наприклад, чекати на нас на вокзалі. О четвертій немає. А ми поїдемо на іншій електричці, яка буде о восьмій. Але, наприклад, вони можуть поїхати в місто і там нас зустрічати на машинах? – Сам відкинув я свою ідею.
- Я вигадала! Ми сховаємо її там, де її ніхто не шукатиме! - Втішити Кароліна.
– На свято все село покликали. Ви переодягнетеся в якихось там ряджених і прийдете, ніби вітати. І там сміх, танці, веселощі, всякі різні там розповіді, розмови та під шум хвилі ви її звідти заберете. – Озвучила Кароліна свою ідею.

- А потім ми її запрячемо на фермі. Я там працюю. І там точно ніхто не шукатиме. А з ферми вона сама піде пішки на вокзал.
- А ви виходитимете із села. На вас подивляться, що її з вами немає і тоді нічого такого не буде.
- Так. Це чудова ідея. Отже, ми переходимо ряджені. Забираємо її із собою та відводимо на ферму. Або вона сама туди з кимось йде, а ми поки що там усіх веселимо. А потім вона там ховається, — підсумував я весь наш план.
- Так, десь так і зробимо. І, наприклад, хлопчики переодягнуться. А ми її типу підемо вбирати. – доповнила мою ідею Кароліна. -
- І поки ви відвертати гостей, ми разом з нею дворами перейдемо на ферму. Тут недалеко.
- А все-таки я маю інший план. – заявила Альбіна. – Вони можуть почати шукати по всьому селу. Ми з нею сядемо на велосипед і поїдемо до мого діда. Там нас точно шукати ніхто не буде. Нам треба пів години.
- Мене тут ніхто не бачив і ніхто не знає. Я рано-вранці приїхала. Тут взагалі нікого не було видно.
- Так, нехай буде так, як ти кажеш. - Погоджуються всі наші. Один тільки Юрко мовчить. І Оля абсолютно не втручається у нашу розмову.
- Тоді ти повезеш її велосипедом, а нам треба буде пів години, щоб усіх відвернути. - підсумував я, — а потім нехай шукають, де хочуть.
- Ми її відведемо до нас у двір. Або точніше дівчата відведуть її до нас у двір. То ми, хлопці, там танцюватимемо, танцюватимемо, співатимемо. Коротше валяти дурня. А в цей час ви постарайтеся дістатися дідуся. А вже звідти із вашої станції сядете на потяг. А о восьмій вечора ми їхатимемо електричкою і ви теж тоді сідаєте на цю саму електричку.