11. Клуб

Я швидко крутив педалі й не помітив, як я опинився вже біля нашего села. Світало. Біля клубу вже не було чутно музики. Але якісь самотні парочки все ще крутилися поруч з дискотекою. 
Хвіртка чомусь була навстіж. Я обережно пригальмував. Спритно зістрибнув на землю й намагаючись особливо не торохтіти, завів велосипед у двір. Мені здавалося, всі наші вже міцно сплять. Але на мій подив у дворі, хтось стояв. Якась велика дівчина та хлопець. Вони були на іншому розі будинку ближче до сараю. Я спершу не зрозумів, хто це. Мені подумалося, що це місцеві. Але коли я підійшов ближче то виявилося, що це мій друг Гнат. А поряд з ним якась незнайома мені дівчина. І тільки придивившись я зрозумів, що це одна з доньок нашої сусідки.

Мабуть, у них побачення, подумав я. Але мені треба було поставити велосипед на місце. І заразом перевірити, як там мої штани. Висохли вже чи ні? Так що хочеш, не хочеш, а завадити доведеться.

- Я зараз піду, тільки велосипед поставлю і штани перевірю, — пояснив я проходячи повз "закохану" парочки.
Вони нічого мені відповіли на це. Тільки мій друг якось сумно глянув на мене. Він явно щось хотів сказати, але так і не наважився. І тільки коли вже я повертався назад зі штанами, сказав.

- Вибач, Тамара, мені треба вже йти. Нічого в нас не вийде. - Коли він це сказав, дівчина повернувся та не поспішаючи пішла до свого підвір'я.
Гнат швидко мене наздогнав і зайшов разом зі мною в будинок.

Я дивився на нього широко розплющеними очима.
- У мене таке відчуття, що поки мене не було, у вас тут багато чого сталося. — запитливо глянув я на Гната, наче викликаючи його на відвертість.
З кімнати, що була першою від вхідних дверей, вийшов Макар.

- І взагалі? Що у вас тут відбувається? - Здивована спитав я.

- Пішли на кухню. - Запропонував нам Макар. - Зараз все розповім.

Ми утрьох тихесеньку, щоб нікого не розбудити, пішли на кухню. Поставили чайник. Сіли за стіл. І мої друзі нарешті почали мені все розповідати.

- Ось ви з Альбіною поїхали. Дівчата пішли відпочивати. І тут прийшла Кароліна. Вона тебе шукала. А як не знайшла, то покликали нас усіх в клуб на танці. Добре, що йти далеко не треба. Клуб якраз майже навпроти будинку. - Почав перший свою розповідь Макар.

- Іти вирішили усі. Окрім Юрка. А ще Віталька пішов теж спати. І пішли ми в клуб утрьох: я, Сашко та Макар. Ну й ще і Кароліна звісно з нами. - Продовжив за ним Гнат. -  А Юрко сказав, що замість сторожа залишається. Не залишати ж дівчат ось у такому стані одних. Вони пішли усі відпочивати. Юрка охороняти їх залишили. А самі через дорогу та в клуб.

- Ми заходимо до клубу, а там просто дві звичайні кімнати. - Розповідав далі Макар. - В одній стоїть довгий дерев'яний стіл. І там місцеві дорослі чоловіки у доміно та карти грають. А в другій бобінний магнітофон – там танцюють. Народу не дуже багато. Так, чоловік тридцять. Здебільшого одні малолітки.
Тут до нас приєднався Сашко. Мабуть, йому теж не спалося. А може ми його своїми розмовами розбудили. Та почувши про що йде розмова, він теж присів коло столу.

- А ми такі типу зайшли, — захлинаючись, перебиваючи, почав розповідати мені Сашко. - І давай одразу в центр танцювати. Одну пісню станцювали, і тут заходить, якийсь чоловік, вимикає музику і каже усім, хто там був.
-  Поки не принесете самогону, танців не буде! - Продовжив його розповідь Макар.
— Ну, а що ви? – не витримав я

- І тут Сашко йде та вмикає музику знову. Я навіть вирішив, що він з глузду з'їхав. - Продовжив свою розповідь Макар. 
— Ага. – Посміхаючись відповів Сашко. - А мені тоді все одно було. Теж мені. Крутий знайшовся.

- А чоловік такий здоровенний. Спортсмен напевно. - сказав Макар.  - Я думав зараз капець. Бити будуть. Його всі сільські пацани одразу злякалися. Типу, мовляв, їх там два брати, то вони все село в страху тримають. А тут Сашко знайшовся – "герой".
Я глянув на Сашка. Так, на героя він зовсім був не схожий. Середньої комплекції, худорлявий. Ні. Очевидно не герой.

- То й чим усе там у вас скінчилося? - Вже з нетерпінням я поцікавився у своїх друзів.
— Той чоловік знову вимкнув музику. Сашко знову її включив, — продовжив Макар свою розповідь, — а цей дядька ого, який здоровий. Їх там чоловік п'ять таких "ділових було". Вони на нас дивляться та питають, мов, звідки ви такі круті взялися.

– А я їм такий, – перебив його Сашко. - Ми з міста! Зараз подзвонимо й одразу приїде десять автівок, а в кожній купа бійців з автоматами.

- А я стою і думаю, — почав сміятися Гнат, — звідки Сашко подзвонить, якщо у нас немає телефону.
— Ахахаха, — засміявся я. - Так, круто ви їх налякали. А, що Кароліна та її сестри? - Поцікавився я. 

- Якщо по чесному їх спочатку, як все це сталося, там взагалі не було. - Пояснив мені Макар. - Вони вже потім утрьох прийшли і відразу до нас. Кажуть, що той чоловік про нас питав, хто ми такі. Та більше до нас ніхто вже в клубі не цеплявся. А з нами постійно танцювали. Он здається Тома навіть в нашого Гната закохался. Бачив, як вони разом під деревами ховалися? 

- Нічого в нас з нею не було. - Почав розповідати Гнат. - Вони казала, що в неї наче є наречений. Але це несерйозно. Бо ти мати ій когось там знайшла. І вона мене просила, щоб я на ній одружився. Та в місто забрав. До речі її наречений це той самий, що до нас в клубі чіплявся. Тамара казала, що вона не кохає його. Та з нею одруживатися поки що не входить в мої плани.

- Якби я було чоловіком то обов'язково на ній одружилися, - з'явилася перед нами Олекса. Ви так громко розмовляли, що я все чула. Треба допомогти дівчині.