10. Нічна гостя

Всі одразу кинули танцювати та побігли зустрічати Альбіну. Оточили її з усіх боків. Всі були дуже здивовані, побачивши її вночі за кілька кілометрів від її будинку.

- О! – тільки й вигукнув здивовано Макар.
- А ти тут якимось вітром? – Сильно здивувався Сашко.

– Привіт. – повернулась вона до мене обличчям. І відповідаючи лише мені. - Бачу, що ти тут не нудьгуєш. Може я не вчасно? Може, не треба було мені приїжджати? Весело у вас тут.

А я стояв поруч і не приховуючи, як мені радісно побачити її, не міг і слова сказати на свій захист. Кароліна, кудись зникла. Ми стояли з Альбіною віч-на-віч. Друг навпроти одного. Усі відійшли убік. Нарешті залишивши нас одних.

Мені хотілося сказати їй, як я радий її бачити. Але я сказав інше.
- Ти взагалі нормальна? Сама! Серед ночі!
-  А ти хіба не радий, що я до тебе приїхала? - Не краплі не соромлячись, подивилася вона мені прямо в очі.
— А що мені ще робити? – Продовжувала Альбіна. - Я як з клубу прийшла те місце собі не знаходила. Думала, що там з тобою. І ось усі спати пішли. А я вдала ніби теж сплю. А сама одягнулася швидко. Брати велосипеди завжди у дворі залишають. Ну я тихенько двоколісну машину з двору викотила і вперед по путівцю. Тут на велосипеді зовсім недалеко і недовго. І тим паче дорогу я знаю. Вже по ній із братами каталася раніше колись у дитинстві цим шляхом. Я швидко-швидко дуже їхала. Боялася, звичайно, — зізналася мені Альбіна, — але може, думаю на велосипеді за мною ніхто не поженеться. Я просто хотіла тебе побачити ще раз, — чесно зізналася мені вона і якось так дивно на мене подивилася.
-  Якщо ти до мене не прийшов на зустріч, то сама я до тебе приїхала.
Альбіна стояла біля мене. Така своя. Така рідна та близька. Звичайна дівчина. І водночас я не пам'ятав, щоб заради мене хтось робив такі дивовижні вчинки.
Вона усміхається. Я окинув її довгим поглядом. Одягнена дівчина була в короткі джинсові шортики, майку та спортивну кофту "adidas". На ногах у неї були напівкеди.

- Ой, та постав велосипед десь убік,
--- Підійшла до нас Олекса — Ось тут до паркану притули, — порадила вона Альбіні. - У нас тут ніби красти нема кому. Не бійся.

- Як чудово, що ти приїхала! – втрутилася в нашу розмову Ілона. - А то ми твій папірець у якому ти адресу написала. - Вона забарилася, що на неї було не схоже. – Ми на жаль втратили. І Андрій так переживав, так переживав. Та він місця собі знаходив. А ти сама, розумниця, приїхала. Ото добре, що ти сама так здогадалася зробити. Ой, ну ви тут спілкуйтеся. Не заважатиму вам, — попрощалася Ілона і тоді нарешті ми знову залишилися одні.
-  Ти, звичайно, реально молодець. – похвалив я її. - Прямо як відчула.
- Ну, звичайно я молодець, — посміхаючись, відповіла мені Альбіна. - Ще б я не молодець, вночі поїхати велосипедом в інше село. - Це вона з іронією в голосі говорила. Але потім раптом чесно мені зізналася.
- Так, мабуть, відчула, що ти тут мене все забути не можеш. От і примчала. Я справді відчула, що треба обов'язково до тебе приїхати та тебе побачити. Ось бачиш, як все добре вийшло. Все? Ти на мене більше не гніваєшся, що я до тебе серед ночі приїхала?
- Я й не думав на тебе сердитись. - Мені хотілося її обійняти, але я так і не наважився зараз це зробити. - Я не збираюся гніватися. Звичайно, ти молодець. Я просто переживав за тебе, Алю. А що мені ще робити? Ти одна серед ночі полями.
- Я ненадовго. – Раптом різко змінила тему Альбіна. - Мені треба швидко їхати назад, щоб мене не хапилися. Бо мої зазвичай рано встають.
Помітивши, що я засмутився, що вона так швидко їде, Альбіна поспішила на мене заспокоїти.

- Я можу вранці завтра автобусом приїхати сюди до тебе. І вже побути тут з вами до вечора. Якщо, звичайно, мене дідусь відпустить.
- Я звичайно дівчина доросла, але я тут, як у гостях та під наглядом. Це вдома, він мені скаже, роби що хочеш, а тут все має бути, як дідусь мені скаже.
Ми довго розмовляли з Альбіною удвох у тіні будинку. А решта наших тим часом танцювала і слухала музики.

- Ой, мені вже час, - подивилася вона на свій маленький годинник. - Поки доїду. Поки що туди-сюди.
Ми тепло обнялися з нею на прощання. Поцілувала Альбіна мене в щоку і тільки вже зібралися виїжджати за ворота, як мені прийшла чудова ідея.
- Я тебе проведу, - повідомив я їй, тішуся в душі, що мені прийшла така геніальна думка. -У нас тут теж є у Олекси велосипед.
- Я поїду проводжати Альбіну, сказав я друзям.  - Я скоро.
Я викотив велосипед із двору. Альбіна чекала на мене на вулиці. Ми неквапом поїхали другові біля друга. Спершу по селу. Там було темно. І лише біля сільського клубу вирувало життя. Але нам до цього не було абсолютно абсолютно нікого. Ми говорили про своє, не помічаючи нічого навколо. Потім завернули на путівець і покотили собі тихенько повз полів і чиїх городів.
А над нами весь час був веселий Місяць. І багато-багато зірок висвітлювали наш недовгий шлях.

Ми правда їхали неквапливо. Всю дорогу розмовляли про все на світі.

-Ти знаєш удвох мне зовсім не страшно. - зізналася мені Альбіна. - Я коли сама їхала, то чесно кажучи від страху мало не....- Вона не договорила.
- А зараз. Ось коли ти поряд. То ніби ми з тобою вдень їдемо. А насправді ж глибока ніч довкола нас.

Звичайно ж, мені було приємно все це чути. Я б так їхав і їхав до самого ранку. Але на жаль село, в якому живе Альбіна, виявилося не так і далеко. Майже зовсім поруч. Принаймні мені так здалося тоді.

- Дорогу назад знайдеш? - Щасливо посміхаючись, поцікавилася у мене Альбіна, коли я вже збирався їхати додому.
- А ти хочеш мене проводити?
— Я б з радістю, — з легким сумом у голосі зізналася мені Альбіна.
- Тобі вже час. - Легонечко підштовхнув її до хвіртки. - А то скоро вже твої прокинуться. Шикарна картина якщо вони побачать тебе тут разом зі мною.
- Іду. Іду, — все ніяк не могла розпрощатися зі мною дівчисько. І я теж не міг від неї просто так взяти та піти.
– Я приїду. Усе. Поки що, — поцілувала вона мене на прощання і швидко, не обертаючись, поспішила до себе на подвір'я. Я почекав поки з'явиться у вікні її знайомий силует і тільки тоді сів на велосипед.
Я був радий, що ми про все поговорили. Найголовніше домовилися про те, як би нам не втратити один одного. Якщо воно не приїде сьогодні вранці, то тоді ми зустрінемося вже в понеділок у місті. А там буде видно.