8. Розповідь друзів

Ми з Кароліною відвели Олю до кімнати. Поклали її на ліжко. І пішла знов до сусідки. Але назустріч нам вже йшов Юрко та з ним наші дівчата. Вони на щастя були більш нормальні ніж Оля. Разом з ними була і Горпина Петрівна.

- Ви їх залиште, — каже вона нам. І такий голос в неї солодкий. - Я їх швидко до тями приведу. А ви там з моїми дівчатами посидьте. Можна потанцювати. У нас і махнітофон є. А можна на танці в клуб разом сходити. Ой, діло молоде. Сама такою було. Он, Андрія, бери Каролінку. А тобі Юрко, як пощастило! Аж дві мої красуні з тобою будуть. А де це всі інші? - Покрутила вона головою в усі боки, наче щось могла побачити в темряві. 
І тільки вона це сказали, як з'явилися всі наші. Ті хто ходив в село до Альбіни. І на кого я так чекав.

Я відразу ж забув і про Горпину, і про трьох її "прекрасних" доньок. І кинувся з питаннями до своїх друзів.

- Ну як все пройшло? Ви взагалі бачили Альбіну? Що вона сказала?
- Все пройшло чудово, — заспокоїла мене Ілона. - Дякуючи Олексі. Якби не вона, ми б напевно до завтра по всіх цих полях дорогу шукали б. Вона нас прямо до клубу вивела.
- Ось такі приходимо, а там уже купа народу, — почав мені далі розповідати Макар.
Та його одразу перебив Сашко.
– Ми такі прийшли. Встали осторонь. Своєю купкою стоїмо.

- Стоїмо, шукаємо очима, де ж Альбіна, — продовжила його дівчина Олекса.
- І тут бачимо вона йде з трьома хлопцями з обох боків, — перехопила ініціативу в оповіданні Ілона. – Ми думали, що це її хлопці. Залицяльники якісь місцеві.
- І тоді я говорю нашим хлопчикам, — стійте тут. А ми зараз з Ілоною разом підемо, — почала продовжувати її розповідь Олекса.
- Підходимо ми до неї такі вдвох. Вона нас одразу впізнала. Кинулася до нас. Радісна така, – продовжила вона ділитися зі мною враженнями від зустрічі.
- Ага. Радості повні штани, — знову вставила свої "дві копійки" Ілона.
- "Привіт дівчиська. А ви тут яким чином? А де Андрій?" Стоїть, усміхається, на всі боки озирається. Красива вся така в білій сукні, — почала пояснювати мені далі ситуацію Олекса.
- А ті хлопці, то її брати двоюрідні виявились. -
- Сказав мені Сашко. 
- Так-так. Дійсно її брати. Вона нам так і сказала. Ми їй з Олексою пояснили, що у тебе там виникли деякі проблеми, і ти не зможеш до неї прийти до клубу. Вона, звичайно, засмутилася. Передавала тобі привіт і сказала, що тоді вже зустрінетеся в місті. І адресу свою нам на папірці написала. – пояснила мені Ілона.
- О! Клас! А де папірець? - Протягнув я руку.
- Тільки ми його дорогою втратили, вибач, пробач, — полізла обійматися до мене Олекса.
- Ми її кудись засунули. Комусь у кишеню. А самі не можемо згадати кому. Вже тільки потім дорогою почали думати та ніде знайти не можемо. Напевно, десь у дорозі впустили. А де? Ми хотіли повернутись. А де її зараз знайдеш? Та ти не хвилюйся. Ти знаєш, де вона мешкає. Знайдеш її там запросто, — заспокоїла мене Ілона.
Я, звичайно, страшенно засмутився, що все так вийшло. Буде на мене Альбіна потім у місті чекати. А я не знаю, де та, як її знайти. Вона подумає, що просто мені перестала подобатися або я взагалі передумав. Я вже порвався йти сам до неї туди в село. Але всі мої друзі були проти. Ілона з Олексою взяли мене за руки з двох боків, і хлопці теж почали відмовляти, щоб я сам туди не ходив. Пізно вже і ніч, і загалом.

Загалом умовили.

– Ми хочемо їсти, – заявила мені Ілона. - Там ще щось у нас із їжі залишилося?

- Уся їжа у Горпина. – пояснив я своїм друзям
– А йти туди мені абсолютно не хочеться. - Я їм двома словами пояснив ситуацію і всі зі мною погодилися, що краще більше до сусідки не ходити.
- Ось ми зараз зробимо чаю. – заспокоїла всіх нас Ілона. - А ти сідай з нами і розповідай, як тут взагалі все у вас пройшло? І де решта дівчаток? Чим взагалі тут займалися, поки ми там ходили до Альбіни, привіти від тебе передавати.
На той час до нас вже приєднався Юрко. Сусідка з доньками давно пішла до себе. Наші п'яні дівча спали в кімнаті, кожна на своєму ліжку.

А ми сиділи в хаті за столом. І всі дружно намагалися відвернути мене від сумних думок.

- А може, це правда не доля, - сказала мені Ілона?
- Може Оля мала рацію. Ось бачиш, як воно все вийшло. То спочатку зі штанами. Потім з папірцем.

Я замислився над її словами.
Дійсно, двічі і все якось невпопад.

Чи може правда взяти дочок Горпина і піти з ними на дискотеку в клуб? Он Кароліна. Дуже приємна така дівчина Хоча, звичайно, серце і душа більше лежали у мене до Альбіни.
Що робити далі я не знав.
А спати ще нікому не хотілося.