3. Альбіна

Спочатку мені було цікаво чи не їдуть з нами разом якісь то мої знайомі. Завжди приємно когось зустріти. Особливо коли десь ти йдеш. Навколо усі чужі. А тут раптом — знайоме обличчя. Це завжди приємно. Але в цей раз все було інакше.

Дивлюся, а трохи осторонь нас, дівчинка сидить. Книжку товсту якусь читає. І здається що немає ій справи ні до чого на світі. І така вона гарна мені здалася! Мила дуже на обличчя. Та й постать здається нічого. Така лагідна. Така вона ніжна. В білому, майже, прозорому платті. І волосся в неї біляве. Чарівна така. Дуже мені ця дівчина до душі припала. 

От наче кохання з першого погляду це казки. Але ось зараз мені дуже захотілося опинитися поруч з незнайомкою. На якусь мить наші погляди зустрілися. Вона мені посміхнулася. І знов опустила погляд до своєї книжки. 

Ніхто й і не помітив, як я вже сидів поруч із незнайомкою. Сидимо, мовчимо, посміхаємось один одному. І тут дівчина на мене свої блакитні очі звела і каже, ніжним приємним голосом.

- Ти що так і всю дорогу мовчки сидітимеш, нумо знайомитися, — і посмішка така в неї дуже приємна на обличчі сяє.
Дивлюся вона навіть книжку відклала та сидить на мене дивиться. Чекає, що я їй зараз казати буди. 
- Я — Альбіна. - Подивилися на мене дівчина у білому платті. - Їду до дідуся у село. Станція Миронівка, знаєш таку? Ось там в мене рідні живуть. А сама я з міста. На Бульварі живу
- Я — Андрій,  -- сів я ближче до дівчини. - Де така станція я чесно кажучи не в курсі, бо вперше їду цим маршрутом. Ми ось з друзями до дівчини знайомої їдемо на дачу. Село називається Зелений Гай. Ось і все що я знаю.
- О! - Зраділа моя нова знайома. - Так це зовсім поруч. - Спочатку моя станція. А потім вже і ваша буде. Там від твого Гая до мого дідуся по трасі кілька кілометрів буде. А якщо навпростець, то й ще ближче.
- А ми з тобою сусіди. Бо на твоєму Бульварі в мене багато є знайомих та друзів, — зрадів я, що все так гарно склалося. Альбіна мені дуже подобається, подумав я про себе. І краєм ока подивився, що там компанія моїх друзів робить поки я тут своїм особистим життям займаюся. 

Дивлюся, а наші дівчата тільки на нас з новою знайомою і дивляться. Наче інших справ у них не має.
А ми сидимо собі поруч -- я та Альбіна. І наче весь всесвіт десь зник. І тільки я та вона ще й залишилися на цьому світі. І мило ми з нею розмовляю. Гарною вона дівчинкою виявилося. Не тільки зовні. А як людина теж. 

- Мені дуже подобаються розумні дівчата, — чесно зізнався я Альбіні. - Ось тут у вагоні, - я покрутив головою і усі боки, - ти єдина, хто читає книжку. Он з нами ідуть на дачу дівчата. Але не в жодної з них немає з собою книжки. Я це стовідсотково знаю. А ти сидиш собі та спокійно читаєш замість того, щоб марно витрачати час. Що за книжка до речі? 
- Данте. - Посміхаючись, показала мені обкладинку моя нова знайома. - Ти теж полюбляєш читати? Я дуже поезію люблю. Гете, Петрарка, Шекспір. Але найбільше мені подобається Данте. 
- Так. Я теж люблю читати. - Сказав я. І на цьому мої зізнання закінчилася, бо соромно казати, та усіх цих авторів я ніколи не читав.  Мабуть, вона дуже романтична дівчина. Я зрозумів що мені поруч з Альбіною дуже добре. І взагалі вона цікава людина, миттєво вирішив я.
- Ти така розумна. Та красива. - Подивився я дівчині прямо в очі. - Така ти нарядна, як біленька квіточка. Мені подобається, як ти розмовляєш. Здається ми з тобою дуже схожі. Бо я теж романтику люблю. І гарних дівчат. - Це я вже, мабуть, не вчасно сказав, та Альбині здається сподобалось.

Тим часом поки ми з Альбіною говорили за життя, наші дівчата трохи від ревнощів не луснули. Не всі звісно. Та от наче Оля дивно себе вела. Сидить і якось підозріло на нас із моєю новою знайомою косится. Хм. З чого це раптом? Я її не знаю. Вона мене, здається, теж. Дивна ця Оля. А інші дівчата теж там щось не в дусі явно сидять. Окрім Олекси та Ілони здається. 

Тим більше, що всі наші хлопці, я дивлюся, теж не проти мені з Альбиною компанію скласти. Вони про дівчат наших відразу забули. Сидять і тільки на нас дивляться. І я їх, десь, у глибині душі, звичайно, розумію. Дівчина ця, Альбіна, гарніше за всіх наших подруг разом узятих буде. Очі, фігурка, личко. Така, гарненька дівчинка! І поговорити з нею було про що. І людина вона хороша.

Ми навіть не помітили з нею, як швидко пролетів час. Ось настільки вона була приємною людиною. А в суспільстві добрих людей час завжди летить дуже швидко. За вікном замиготіли маленькі будиночки. Наш поїзд став потихеньку пригальмовувати. Тут Альбіна збиратися почала, книжку склала, красу нумо наводити. А я до неї причепився:  

- Залишайся, — говорю. - Поїхали з нами. Компанія у нас весела. Погуляємо. А завтра до дідуся повернешся. Не може, — кажу, — така мила дівчина, відмовити такому чудовому хлопцю, як я. 
І що ви вважаєте? Вона – відмовила! Точніше Альбіна запропонувала вийти разом із нею.

- Пішли разом. Я вже доросла. Скажу ти мій друг. Чи там хлопець. - Запропонували вона мені свій варіант. 

Я бачив, що ій теж приємна моя компанія. Та що я міг зробити? Там друзі. Тут вона. Але я не вагався ні на хвилину. Друзі то друзі! Я не міг їх зрадити навіть заради такої чарівної краси. Не міг і все. 

- Ех. Я б з радістю, — говорю. - Але сама розумієш... Друзі...
І так у мене сумно стало на душі. - Може й справді вийти? – Подумав я.- Але я обернувся назад і побачив ці рідні обличчя. І згадав, як я завжди казав, що кохання приходить і йде, а друзі залишаються завжди!

А моя нова знайома пішла тим часом до тамбура, до виходу готуватися. Дивлюся, мої друзі, теж заметушилися. Їм раптом курити всім одразу закортіло, а дівчата наші так і дивляться то на неї, то на хлопців, то на мене.

А я взагалі жартівник за вдачею. Думаю, дай я над вами пожартую. Альбіна в тамбур вийшла, а я підходжу до своїх. Не квапливо знімаю з полиці свою сумку і прощатись, починаю. Так і так, мовляв, закохався з першого погляду. Виходжу разом із нею. Дивлюся, усі розгублені сидять. Беру я свою сумку і в тамбур покурити. У мене в сумці просто сигарети лежали. Хлопці наші теж пішли за мною. Стоїмо ми всі, куримо. Я їх з Альбіною познайомив, а вони давай її діставати. Мов, поїхали з нами. Навіщо тобі то твоє село. З нами буде веселіше. Не тут, то й було. Дівча та з характером виявилося. Сказала "ні", значить "ні"! У, наполеглива.