1. Ми їдемо

Було це в далекі дев'яності. Жили ми – не багато. Але щасливо. Телефонів та машин у нас тоді ще не було. Носили спортивні костюми та "піраміди" – джинси, різноколірні реглани та лосини, светри "Бойз" та футболки "Х'юго Босс", шведки "Лакоста" та пояси "Монтана". Звісно що це все було підробне. Зате життя у нас було справжнє!

Були ми всі тоді ще дуже молоді. У вісімнадцять – двадцять років здається, що все життя попереду. А головне в житті це — друзі та кохана людина.

Був травень 199... року. Сидимо ми у себе на подвір'ї звичайним весняним вечором. Як завжди говоримо про все на світі. Будуємо плани. Мріємо, щоб скоріше прийшло літо. Бо літо то турбази. А турбази — то весело, то дівчата, то природа, то дуже гарний відпочинок.

І тут Олекса і каже: - А поїхали на ці вихідні до нас на дачу?

Олекса — це Олександра. Скорочено. Тому що її хлопця, нашого товариша, звуть теж Олександр. Він — Сашко. Вона — Олекса. Щоб кожен раз не плутати. Це я так придумав. Бо постійно усі плуталися. А так простіше. І красивіше звісно.

Так от. Всі відразу до Олекси почали говорити. Куча запитань у нас у всіх виникла.

- Так, а де це все знаходиться? - Питаю я в нашої подруги. -  Де це взагалі? Дуже від нас далеко? Що там є?

- Це дача моїх батьків. Затишне таке місце. - Почала пояснювати нам Олекса. - Я з ними говоритиму, щоб вони на вихідні залишилися вдома, а ми усі разом поїдемо в село. Там раніше жила моя бабуся. Потім вона переїхала жити у місто. І от зараз там у нас наче заміський будиночок. Наша дача. Там є все, що треба для нормального життя. Це знаходиться в селі. Там тихо та спокійно. І майже ніякої цивілізації. Зате яка там природа! - Олекса навіть очі заплющили від задоволення.

- А дійсно. Чого б і не розвіятися? - Відповів за усіх я на пропозицію Олекси. - До відкриття купального сезону ще часу багато. Коли ще та турбаза почнеться. А тут тобі — село, романтика, природа. Це взагалі де знаходиться? Далеко від міста? - Спитав я у неї.

- Ну, — замислилася Олекса, — туди від міста електричкою хвилин сорок їхати, а потім ще від станції до дачі кілометрів три по трасі крокувати. Майже, що поряд, можна й так сказати.

- Ну, гаразд. - Погодилися усі наші хлопці — Їдьмо.

- Поїдьмо в суботу ввечері. Там проведемо ніч. А в неділю ввечері поїдемо до дому. - Запропонувала свій план Олекса.

- А чому не в п'ятницю? - Спитав я в неї.

— А тому, що, Андрію, що там буде моя бабуся. Вона тільки от в суботу поїде до міста.(Якщо що, то Андрій — це я.)

- Зрозуміло, — відповів я дівчині. - Ну то в суботу так в суботу. Як ви, друзі?

— Треба лише ще дівчат покликати та можна їхати, — сказав Гнат. - Кого з собою будемо брати? Які будуть кандидатури? 

- Я візьму подруг. В мене їх три. - Відразу заспокоїла наших хлопців Олекса. - Вони з мого району. Нормальні таки дівчата.

— Це в нас вже виходить разом з тобою, Олекса, — став загинути я пальці, — чотири дівчини. А нас хлопців ось їде, — я оглянув усіх присутніх. - Я, Гнат, Сашко та Макар. Хто ще хоче з нами?

- Я теж з вами їду, — приєднався до нас мій товариш Віталька.

— Я теж з вами, — сказав Юрко.

Він в нашій компанії новенький. Юрко —  однокласник нашого товариша Сашка. І тільки нещодавно став разом з нами проводити час. Тому, що він за людина, я не знаю. Про усіх інших я можу сказати лише одне — хлопці у нас в компанії усі гарні та хороші люди.

- Тож виходить нас усього буде десять, — швидко порахував Макар.

— А міста у тебе, Олекса, там вистачить на усіх нас? - Поцікавився Стас.

- Ой. Міста вистачить. У нас там аж два поверхи. Гуляй скільки завгодно. І до речі. Їжі особливо брати не треба. Бо у нас багато чого є. Курки свої. Город. Картопля. Овочі ростуть різні. Теплиця. А майже напроти нашого будиночка є сільський магазин. Там все що треба завжди можна докупити.

— О! Так це круто! - Зрадів Сашко. - Не треба брати багато речей. Не люблю коли купи усього. Я за мінімалізм.

- А що там щодо горілки? Треба з собою буде брати? - Поцікавився в Олекси наш новий товариш Юрко.

— Не знаю. - Відразу розгубилося Олекса. - Я взагалі то не питуща. Якось про це не думала. Ну, там шампанське та вино хотіла брати. А горілку? - О! Зраділа дівчина. - Там в нас сусідка самогон робить. То можемо в них купити.

- Гарна думка. Так і зробимо. - Погодився з нею Гнат.

- Я поїду в суботу з ранку. Щоб навести там порядок та все, як слід приготувати, — запропонувала нам свій план Олекса.

- О! Круто. А як ми там знайдемо твоє село та твою хату? - Здивовано поцікавився я в неї.

— Та це взагалі не проблема, — сміючись відповіла мені вона. - Зустріну вас на станцію. Подивлюся, коли ваша електричка і приїду.

- В сенсі приїдеш? - Спитав не розуміючи в неї Макар.

— Ой, які ви. - Олекса була наче здивована, що ми не можемо її зрозуміти. - В мене там є старий велосипед. Мені його ще в дитинстві подарувала. А зараз ми його на дачу відвезли. Все одно я на ньому в місті вже не буду їздити.

- А. Ну зрозуміло. - Заспокоїв їй Сашко. 

— Гарний план. Так все і зробимо. То хай так і буде. Увечері в суботу ідемо до Олекси на дачу. Збираємось на вокзалі. Тільки як ми впізнаємо твоїх подруг, Олекса? - Звернувся до неї я. Бо це питання мене особисто дуже цікавило.

-  Ой, це взагалі не проблема. - Заспокоїла вона мене. - Сашко їх бачив та знає. Він їх забере та приїде разом з ними відразу на станцію.

— О! Так буде норм. - Зрадів я. - Наче усі питання вирішили. Це краще ніж у вихідні в місті сидіти. Краще поїдемо в село до Олекси на дачу. 

І всі зі мною погодилися.