(Детектив)

Пролог

Малюй так, як ніхто ніколи не малював. Карай так, щоб потім складали легенди, та ніколи не залишай ціль, яка сама тебе обрала. В 1906 році на вулицях українського містечка Белз, що на Львівщині, сталася страшна подія. З’явився вбивця, який моторошно катував місцевих та приїжджих людей. Підозри на кого тільки не лягали. Нескінчений потік пліток заважав слідчим зрозуміти де правда, а де вже вигадка. Злочинець спритно переховувався та залишав за собою поволоку із тіл. Через 6 місяців його нарешті спіймали. Це був місцевий коваль, який після тяжкої хвороби втратив частково зір та слух. Карав, за його думкою, він тих, хто викрадав таланти його душі. Тобто, якщо людина мала художні, пісенні, музичні, літературні здібності, то одразу ставала жертвою. В народі він отримав ім’я «кровавий коваль», та ще не один рік хвилював мирні міста і села. Його вбивства мали характерний почерк, який до цього не зустрічався в Україні. Після того, як його затримали та довели причетність до кожної справи, коваля засудили до публічної страти. Але в ніч перед виконанням вироку він зник, залишивши напис кров’ю, що його смерть лише тільки початок. На ранок тіло його знайшли повішеним у лісі, з ознаками насильницької смерті.

Пройшло 112 років. За вікном 2019 рік та вже три вбиті людини за чіткою послідовністю, яку обирав лише «кровавий коваль» із містечка Белз.

Глава №1

Молодий слідчий Макар вже викурив третю сигарету під ще закритим магазином «Пандоріус». Очікування ніколи не було його сильною стороною, особливо, коли мова йшла про роботу. Після того, як він отримав справу, пов’язану із жорстоким вбивством трьох чоловік, Макар втратив спокій.

Вже два місяці столиця України була в центрі уваги. Це була не перша справа 28-річного слідчого, але вперше така масштабна. Тому він домовився про зустріч із Віктором – у минулому його наставником, який пішов на пенсію в 45 років та відкрив невеличкий антикварний магазин на околиці Києва. Цей чоловік вважався легендою серед слідчих країни. Він мав дар зчитувати людей за кілька хвилин, та мислити як вбивця. З особистих причин він залишив роботу в поліції, але Макару інколи допомагав. Віктор був високим чоловіком, мав загострені риси обличчя, зелені як ліс очі, та тоненькі як струни губи. Волосся його вже сивіло на скронях, що ніскільки його не псувало, а навпаки додавало аристократичності. Макар був чимсь схожий на свого вчителя, лише гарненьке лице позбавляло його того холодного шарму Віктора.

Нарешті машина під’їхала. Віктор все зрозумів, лише побачивши свого учня, та не кажучи ні слова відкрив магазин.

-Так розумію, ти прийшов по справі? - запитав Віктор, проводячи Макара в середину кімнати.

-Вірно, розумію, що не повинен відволікати тебе, але я у важкому положенні.

-Як твоя дружина? – продовжував Віктор, начебто не почув свого учня.

-Добре, але хвилюється за мене кожного разу, як йду на роботу.

-Це зрозуміло, тому я ніколи не був одружений. Відповідальність заважає гарно виконувати свою справу.

-Я знаю, що ти про це думаєш, але мені потрібна твоя допомога як слідчого, а не як хрещеного батька.

-Добре, вибач. Дозволь вгадаю: тобі передали ті три справи, які вже 2 місяці заполоняють канали з новинами.

-Так. Мені потрібен свіжий погляд на справу. В мене є два дні щоб знайти цього вбивцю.

-Чому лише два дні? – здивовано запитав Віктор.

-Поліція затримала підозрюваного, він друг останньої жертви. Всі докази проти нього, через 2 дні його буде засуджено. Але це не він, я відчуваю, розумієш? Зовсім різні профілі.

-Ти приніс звіти по кожній справі?

-Так, ось – подаючи папку з паперами, відповів Макар.

-Мені потрібно кілька годин вивчити все що ти приніс. Тому можеш поки що зайнятися своїми справами.

-Я поїду до відділку, хочу ще поговорити с підозрюваним.

-Добре, я зателефоную як буду готовий.

-Дякую, ти - моя остання надія.

-Поки нема за що. Будь на сторожі. Останнім часом повітря цього міста вже не таке чисте, як раніше.

Макар покірно кивнув, та залишив магазин. Віктор провів очима свого учня, якого вважав за сина та заради якого кожного разу порушував обітницю, дану самому собі: не братися за поліцейські справи. Три роки тому, через його дурну помилку загинула ціла родина. Маніяк взяв в полон молоду сім’ю, де були діти. Коли його викрили та з’явився шанс спасти невинних, все пішло не за планом. Віктор вів перемовини та недооцінив свого суперника. Маніяк впустив його, але не задля перемовин. Вислухавши слідчого, вбивця посміхнувся та розстріляв всю родину на очах у Віктора. Багато часу минуло с тої страшної події, але відчуття незавершеності ще тримало колишнього слідчого в напрузі. Він розумів, що можливо ця справа допоможе знайти спокій від нічних жахів минулого, сьогоднішнього та майбутнього.

Глава№ 2

Ввечері Макар повернувся до магазину Віктора. Який на нього чекав із заздалегідь підготовленим кавником. Ніч чекала довга.

- Скажи мені щось, від чого мені стане легше, - почав Макар.

- Ти мене переоцінюєш, але я зрозумів, кого він копіює, – сідаючи за стіл, відповів Віктор.

-Ти сказав копіює?

-Так, друже мій, ми маємо справу з наслідувачем кровавого коваля. Чув про такого?

- Звісно, цю страшилку розповідають усім початківцям слідчим, - посміхаючись, сказав Макар.