Розділ 1: Змії що говорять

Марія

— Якого дідька в моїй ванній робила змія?! Вам тут що, платять за лупання очима?! — верещала я на свою охорону, стоячи мокра, в одному рушнику, посеред коридору.

Охоронці зірвалися з місця й побігли у ванну, де ще хвилину тому я ніжилася в повному релаксі.

— Моя королево, там немає ніякої змії…

— Я що, по-вашому дурепа?! Змію не зможу розгледіти?! Вона… вона шепотіла мені!

— Але, ваша величність… змії не розмовляють…

— Ага, зараз покажу, хто тут не розмовляє!

Кров у мені кипіла. І я чудово знала, кому висловлю все за цих двох бовдурів.

Мить — і я вже в кімнаті чоловіка. Ох, як добре мати здібності до портальної магії!

— Крістофере! — гримнула я. — Ти ж обіцяв мені найкращих охоронців! Що за безтолоч ти мені да…

Я не встигла договорити — й завмерла на пів дорозі до столу.

А знаєш, чому?

Бо мій чоловік сидів… і розмовляв. Зі змією. З тією самою змією, яка ще щойно влаштувала мені паніку у ванній.

— Це… це ж вона! — тикала я тремтячою рукою на плазуна. — Вона хотіла вкусити мене! Вбий цю гадину!

— Маріє, заспокойся. Я все поясню, — озвався Крістофер рівним голосом.

Я сіла на стілець, намагаючись звести краї рушника, який вперто розсувався, норовлячи залишити мене без прикриття.

— Звідки в палаці змії? Ти що, справді з нею говорив? — я не змогла стримати обурення.

Змія була незвичною — золота, завдовжки з чверть метра, з великими бурштиновими очима.

— Я б сама тобі все пояснила, якби ти не кидалася в мене милом, — прошипіла вона образливо.

Все ясно. Я з’їхала з глузду. Усе, що відбувається в моєму житті — це галюцинація, я вже в дурці. Може, лежу під транквілізаторами, замотана в білу сорочку?

— Маріє, це Найда, дух-охоронець нашої родини, — спокійно сказав Крістофер.

Я пирснула сміхом. Потім ще раз. І ще — поки з очей не бризнули сльози.

— Що такого смішного я сказав? — здивувався він.

— Найда? Вас де підібрали, на болоті?

— Це дуже грубо, — обурено прошипіла змія. — Що за неотесану невіжу ти собі в дружини обрав, Крістофере?

— У моєї бабусі була собака з таким самим іменем. Її знайшли на смітнику.

— Нехай припинить, або я піду, — злилася Найда, хвіст затремтів.

— Маріє, випий води. І заспокойся. Все серйозно, — Крістофер простягнув мені келих.

Я ковтнула води, глибоко вдихнула носом, намагаючись упоратися з панікою.

— Я пробачу тобі цей недоречний гумор… тільки тому, що ти при надії, — тихо прошепотіла Найда.

Що?! Не може бути.

Наш шлюб із Крістофером складно назвати ідеальним. Я потрапила до Вельмаріну на відбір наречених для його брата. Закохалася. Дуже швидко вийшла заміж. А тепер… можливо шкодую. Я опинилася в самому центрі змови. Крістофер хотів помститися за смерть матері своєму батькові — й став пішаком у складнішій грі Лаури. Ми ледве залишилися живими, почали все з початку. У нас була лише одна ніч — після створення «Ради Дванадцяти», після суду над Лаурою. Я ще навіть не довіряю йому повністю… але хоча б не боюся. Я знаю, що він не бажає мені зла.

— Дитина? — перепитала я, не вірячи власним вухам.

Крістофер стояв, приголомшено дивлячись на Найду. Здається, він був навіть шокованіший за мене.

— Так. Твоя дитина. Духи-охоронці не з’являються просто так. Я тут, щоб захистити вас обох. Ця дитина повинна народитися. Я вже відчуваю запах небезпеки в повітрі.

— І що нам загрожує? — в мене стиснулося серце. Новина, яка мала б радувати, чомусь налякала до кісток.

Я завжди хотіла дітей. Але після всього, що довелося пережити… мені страшно.

Крістофер стиснув мою руку.

— Все буде добре, Маріє. Я нікому тебе не віддам.

— А як же моє навчання? А наше турне королівством? Ти ж сам знаєш, як важливо все перевірити. Нам не потрібен новий бунт.

Останні реформи в королівстві багатьом не припали до душі. Деякі аристократи втратили владу, а нова «Рада», яку король затвердив лише місяць тому, стоїть у них поперек горла.

— Я буду поруч і допоможу вам. Просто будьте обережні й прислухайтеся до моїх порад, — прошипіла Найда.

А як ми пояснимо постійну присутність золотої змії?

— У цьому не буде потреби, — Найда підповзла до моєї руки й обвила зап’ястя.

Я здригнулася, але вона застигла в формі витонченого золотого браслета. Ніхто й не здогадається, що це не прикраса.

— Ми впораємося. Я вже відібрав найкращу охорону. Ти готова до від’їзду? — Крістофер обійняв мене за плечі.

— Таких самих, як біля моїх дверей? Ті дурні навіть не повірили своїй королеві.

— Я заміню їх. Не хвилюйся.