Глава №4

Глава №4
‌Ось я стою напротив школи трішки нервую? Ні я по-справжньому нервую! Але я вирішила не стояти на одному місці а зробити кроки в перед, впевнено, гарно, але чуть не впала, саме  через туфлів. Ці туфлі вони незручні, вони мені по-справжньому не подобаються, але сама купила, приходиться терпить. Біля проходу стояли дві великі колонки а посередині стоїть вчитель музики та декілька хлопців ( може налаштовають
‌ ноутбук). Зайти до школи було досить важко бо дітей було дуже багато, і  протиснутися між ними було складно. Вже на сходах я помітила Назара який вже заходив в клас, він був з портфелем. Для нього це було в новинку він зазвичай дивиться на свій стиль, і не дозволив собі в гарному, та стильному одязі надіти  портфель, може хоче щось розпочати? Але мой думки перебили.
‌— Насть! Почекай! — Це був Андрій, він був тоді на сходах а я стояла біля дверей. Але згадавши вчорашні думки мое лице тоді одразу трішки почервоніла, та згадавши ті слова які він прозніс коли під сів до мене, то мое лице мабуть було схоже на помідор.
‌— Д д добре..— леді сказавши ці слова, я опустила голову та почала думати про щось друге. Але відчула що він вже стоїть біля мене.
‌— Все добре? — запитав здивовано Андрій, я лише на це підняла голову та похитала нею. Вже зайшовши до класу мабуть тут вже всі були. Всі наші однокласники подивилися на нас бо ми стояли поруч, я помітила Марину яка спочатку подивилася на мене з трішки образою але потім це змінилося на усмішку, яка так і говорила: То між вами щось є!?. Подарувавши квіт  вчітелю. Я побачила свою улюблену парту, яка і так світилася, на ній не хто не седів, що придавало їй ще більше світла. Я одразу напрямувалася туди та одразу сіла і домене якраз повернулася Марина.
‌— Ось чому ти мені вчора не писала!? А я вже стобою говорити не хотіла. — Піся цих слів вона усміхнулася та в її очах загорілися зірки.
‌—Що? Я не написала тобі бо в моей мами було день народження!? Я зрозуміла! — Після цих слів я трішки росердилася.
‌— Ну в з Андрієм зустрічається!? Тоді все вчорашне зрозуміле.— на ці слова я дуже здивувалася та ні я вражена, від Марини багато чого почуєш але не таке.
‌—Що? Чого це ти взяла, і що вчорашне зрозуміле!? — Я напружилася і якщо чесно то і почервоніла бо знову згадала ці слова „ Що ти одна сумуєш". Вона єдина хто знав що я була закохана в Андрія, і вона сподівалася на справжній хепіенд а може сподівається дось?
‌— Ну, ви вчора так гарно воркували, прямо як справжня парочка, на вас вчора всі дивилися!—Вона так усміхнулася та дивилася на мене, але щось зрозуміла та серйозно подивилася на мене.
‌— В тебе що є хлопець!?- Марина дивилася на мене з таким обличчям що мені стало якось страшно, таке відчуття було що мабуть вже день пройшов і тихо стало..
‌— Ні! Чого це ти взяла ти знаєш що в мене нема та не було хлопця! — Чомусь мое лице знову трішки почервоніло, тай Марина затихла, та подивилася поза мене та усміхнулася. Але різко встав Назар та став біля дошки, і витягнув з портфеля якись папір.
‌— Люди, на честь 9 класса я сьогодні о 17:00 запрошую до мене на вечірку, адресу скину в групу.
‌—Ура!! Прокречав майже весь клас. — Я дуже зраділа такой пропозиції, та одразу зрозуміла що вечер не буде нудним. До мене знову повернулася Марина на якій було радісне обличчя.
‌— Ти будеш йти!? 
‌— Так звісно!— В дома вечером завжди нудно то я точно піду, розважусь.
‌—Клас! Якраз хлопця знайдеш.— Марина радісно усміхнулася, а я лише закотила очи та нічого не відповіла щоб не образити. Поговоривши ще деякий час, наш класний вчитель почав розповідати про лінійку. Після лінійки всі пішли до кофе, піцирій, на це все мені було байдуже, я вже хотіла піти додому але побачила Марину та Софію які прощось бурно обговорювали.
‌— Прощо розмовляємо? — Я вже очікувала відповідь про вечірку але..
‌— Ми обговорювали тебе та Андрія, якою в могли бути гарною парочкою, двоє тихі , веселі, добрі, в ідеальна парочка!— Я почервоніла від такого, так я зрозуміла що Марина розповіла про Андрія. Я різко повернулася до Марини але вона також різко відвернулася.
‌—Підеш знами до кафе? — запитала Софія.
‌—Ні додому піду пока.— після цих слів, я подивилася на Марину та похитала головоюТа пішла вже коли я переходила, через світлофора, я як завжди слухала музику та подумала про вечірку. Там тільки ми будемо, чи ще хтось прийде? Мабуть ще друзі Назара, і ще 9-Б приєднається. І що взагалі мені вдіти? 
‌Вже 16:00 треба готуватися до вечірки, що одіти я знайшла, тоді треба лише нанести більш насичений макіяж. Я пішла до ванної та нанесла стрілки та нафарбува губи темною помадою, після цього я пішла робити заческу я обрала зачіску водоспад дуже елегантно та красиво, те що треба. Одягнула я темно рожеву сукню, вже в коридорі взула сандалі, ні не туфлі з мене досить, розумію що в туфлях буду виглядати як принцеса але ні 5 раз чуть не впала з-за них. Мені зателефонувала Софія яка вже майже чекала з Мариною, вже запитували чи взагалі я їду? На мою відповідь лише радісно почали мене підштовхувати на вечірку.
‌— Давай скоріше, скоріше! Ми тебе вже зачекалися, тут народу!— Лише жартувала Софія, яка лише в автобусі.
‌— Їду їду я, не заблукаю!— Говорила я, вже на зупинці.
‌Вже 17:10 я з подругами були на вечірці, тут було багато людей але дім. Він велечезний, мене лише дивувало як сюди я попала. Може я помилилася з дверми? Та ні народу забагато тай нашого віку. Але на мой думки збила Софія з Мариною які вже тягнули мене в середину.
‌— Це точно тута? 
‌— Так! Меньше було вечірок прогулювати! Ми не впервий раз тута, а ти в перший!— кричала мені Марина крізь розмови других людей. Ми розважалися, танцювали, жартували. Але вже через 30 хв вже було нудно, я сиділа на лавці та спостерігала як Софія з кимось розмовляла а Марина танцювала та сміялася з Мишком. Але я тільки що замітела що на столах стоять стаканчики з якимось напьем. Я взяла його та одразу відчула цей огидний запах спірту. Алкоголь!? Що він тута робить нам ще нема 18!? Я швиденько пішла до кухні де вилила ту огидну рідину. Ненавиджу алкоголь! Після цього я гарненько вимила руки від цієї рідини, і такош викинула стакан. Вже на виході з кухні, до мене підійшли два хлопці з дівченой.
‌— Прівет не хочеш погуляти чи випити!?— запитав один з хлопців який держав в руках стакан з той огидною рідиною.
‌—Вибач ні, я тут не надовго ще десь на 10 хв, то ніякой компанії.— Сказавши ці слова я за хвилювалася бо розуміла що вони не тільки хотіли порозмовляти ай ще випити той рідини! Я вже хотіла піти як до мене підійшов хлопець він був досить крепким та на вид сильним, його плечи були велечезними, тай високим він бум десь 185?
‌— Ой вибачте вона зі мною.— він заговорив досить грубим та важким голосом. Та компанія одразу відійшла від нього та пішли своєю дорогою.
‌—Дякую але я вже сама справилася з ними, але всерівно дякую.— Сказавши ці слова я подивилася на його лице та завмерла. Це був Андрій! В моей голові все йшло з ніг до голови, коли це він став таким великим та сильним! Це від коли в нього такий голос.
‌—Ой вибач, я побачив що в тебе така проблема, то пішов тебі на допомогу.— Його голос ментально змінився на м'який та добрий голос, тобто як завжди. А лише ньяково було червоне. Все зрозуміло.
‌— Ти що пив ти гидоту!— різко трохи закричала я, ні він що в справі випив алкоголю, як і інші вирішив побути дорослим, я в тобі почала розчаровуватися...
‌—Яку ще гидоту, а ти про алкоголь, ні мені ще не має 18 і не дуже я його люблю...— на ньому різко зникла те почервоніння, та же так заговорив що було таке відчуття що йому соромно за ці слова.
‌—Хух я вже подумала що ти із цих, а ти не із цих, молодец що не любишь алкоголь я таких дуже уважаю!— я посміхнулася та на мої очі загорілися від ціого. А він та томіш чомусь відвернувся і його щоки почервоніли знову.
‌—Ти, ти дуже гарно виглядаєш...—Засоромлено та тихо промовив він. Я лише ще сильніше усміхнулася. Та подивилася на людей.
‌—Дякую, може підемо потанцуем? Чому ми просто стоємо, давай трохи порадіємо!— Він лише різко подивився на мене та ще трішки перетворився в червонющий помідор.
‌—Давай...
‌Тоді чомусь в цей час почав говорити ді-джей.
‌— Хлопці, Дівчата! Пора танцювати, виберіть себі партнера, та танцюйте романтичний танець. Я різко опустила голову від такого повороту, та взяла за руку Андрія та відчувають що він ледве тримає мою руку, я потягнула його до залу де всі вибирали собі пару але я відразу замітила своїх подруг а вони натомість дівилися в різні сторони що побачити мене, але коли помітили то одразу різко усміхнулися та відвернулися, все зрозуміло мене чекає потім серйозна розмова. Але мені було тоді байдуже мене лише чомусь торбував той танець, в думках я лише собі говорила: Чому я так нервую? Чому мені страшно!? Мое серце біеться так шалено чому...Але я повернула погляд на його лише Андрія чомусь я тільки-но замітила яке в нього гарне та гармоніїне обличче, в думках: Що я почервоніла від погляду?.
‌Але тільки-но я щей зрозуміла що ми вже танцюємо плавний та гарний танець, мабуть ми літали як обидві птиці ми літали між хмар, ми кружляли мабуть день або два але ні лиш 2хв...
‌Я лише дивилася в його лице ні в його очі а він спостерігав за мною та не озирався лише на мене він дивився. Він поклав свой руки на мою талію. 
‌— Ну все леді і джентльмени змене досить цієї ніжності, пора по-справжньому танцювати!—Всі різко  різко повернули голови на нього, мабуть тільки нам було важко повернути голови на нього, ніби наші тіла ціого не хотіли але прийшлося це зробити... Ді-джей одним рухом змінив музику з романтичної в звичайну для вечірок.
‌Андрій різко прибрав руки з моей талій.
‌-Вибач я не замітив, ніби якась сила це зробила.— Він одійшов на один крок та за соромлено відвернув обличчя. Я лише мовчала та дивилася на нього :Невже я закохалася знову!? Я натомість просто підійшла до нього стала на носочки взяла його за лице та поцілувала його в щоку. Ніби багато часу пройшла але насправді декілька секунд. Опустивши його обличчя я лише ще раз подивилася на нього.
‌—Дякую...—Він нічого не відповів лише стояв, а я пішла. От ходячи від всього ціого я сіла на лавку та почала думати про це все.
‌—Нічого нема!? Ось які ти секрети від нас приховуєш!? Настя, Настя...— Почула біля себе голос Марини та маленький сміх від Софії. Та прощо говорити якщо я сама в шоці.
‌— Що? Ти прощо— стомлено запитала я але з досить серйозним виглядом.
‌—Ну ми не знали що ти з Андрієм, а сама говорила що ні.— здивовано запитала вона в мене.
‌— Ні ми не не зустрічаємося.
‌—Не знала що ти всіх хлопців цілюєщ в щоку!?— Усміхнулася як злодій Марина.
‌— Що ти побачила, а зрозуміла так я його поцілувала але це в перший раз—Почала викручуватися я.
‌—Ну все я додому, я втомилася і ще готуватися до завтра, пока всі питання завтра.—Різко встала я та напрямувалася до виходу.
‌—Добре пока тільки розповідь все завтра.—Закричала мені Марина.
‌—Добре!
‌я вийшла на вулицю та напрямувалася до зупинки, але повернулася та побачила Андрія який стояв та дивися на мене. Я лише різко відвернулася та почервоніла.
‌
‌
‌ось і закінчилася ще одна глава
‌
‌
‌
‌
‌
‌
‌
‌
‌