Глава №3

Коли я вже перейшла ворота стадіону, то одразу побачила Юлю, яка вже розминалася перед бігом. Я відразу побігла до ней але коли я вже підбігала до ней то помітила біля ней якогось хлопця, він був не досить високий, але всерівно був вище мене та Юлі.     -Привіт, Юля це хто біля тебе?                           Досить здивовано запитала я в неї, але запитала досить тихо, щоб не почув нашу розмову хлопець.                                                      -Ось як ти мене уважно слухаеш! Це мій хлопець Сергій!                                                       Сердито відповіла Юля, та важки вдихнувши, поклавши руки на грудях, щоб почути пробачення від мене.                                                -Вибач, але я тебе уважно слухала, ти не говорила про Сергія,ти говорила про Данила!  Відповіла відразу я але зросуміла, що в ней знову-таки новий хлопець.Що відповісти.. Юля дуже швидко змінюе хлопців. Вона дуже красива, тому в ней багато фанатів.               -Ой вибач, я не написала про Сергія, і що ми з Данилом розійшлися.                                            Розгублено відповіла Юля.                                   -Та нічого вже звикла, то чому в розійшлися?— Склавши руки на грудях, я зробила вигляд, що не розумію чому.                                                                                                -Тому що, він козел! Я тобі потім розповім.       Розлючено, відповіла Юля. Але нас перебив хлопець, якому вже набридло, спостерігати за нами.                                                                   -То що продовжемо?                                                Хлопець підійшов до нас, щоб краще розгледіти мене, та покраще познайомитися.   -Як ти зрозуміла, мене звати Сергій, ти такош прийшла сюди побігати?       

Заговорив Сергій, він був досить красивим. Русе волосся, та зелені очі. Та спортивна фігура. Робили з нього красуня. Але мені такі не подобаються такі люди зазв чай самозакохані.                                                           -Привіт, мене звати Настя так я прийшла сюди побігати.                                                            Сказавши ці слова я відразу трохи розвернула, свою безболку. Щоб не світило сонце. Хлопець лише на це усміхнувся, та взяв Юлю за руку.                                                   —Ну що, розпочнемо!— Дівчена радісно потягла Хлопця до початка дорішки де було написано Старт. Побігавши, Сергій трохи відставав але зпостерігав за мною.Після бігу я добряче втомилвся, я вже хотіла запросити Юля та її хлопця Сергія на прогулянку ( він мені зовсім не подобається). Але вона сказала, що не зможе. Я важко видихнула та попрощалася та пішла додому. Але потім згадала що потрібно купити хліба. Коли я зайшла до магазину, стояш деякий час, то помітила Марину яка стояла біля каси, яка хотіла купити солоткой води.                                 —Прівіт Марино!— Дівчина на це лише розгублено дивився в різні сторони та побачила мене, вона радісно усміхнулася та дала зрозуміти, що треба підійти до ней.               —Прівіт, ти чого так довго не писала мені!—трішки розлючено сказала Марина біля каси.Не дали відповісти на запитання як касир попросив гроші. Заплативши за продукти ми вийшли на вулицю.                        —Вибач що так довго не писала, я зовсім забула про це..— На мені було видно що мені соромно, вона лише вашко визнавши.                 —Настя, Настя ти як завжди забуваєш...— на це я трішки почервоніла, та соромно опустила обличчя.                                                 — Тебі соромно і це добре. Ну куди ти йдеш?   —Збиралася додому але як ти бачиш.— Я не встигла договорити як побачила свій автобус, на я кий мені треба було встигнути бо в нас були гості. Я побігла із всих сил Марина на це лише здивовано стояла як стовб. Але ж все-таки я встигла забігти в автобус та проїхала додому. Я спостерігала як здивовано дивилася на мене Марина, яка стояла на тому ж місці. Я лише помахала рукою і вона отвітела тимш та показала на телефон я зрозуміла що я повинна написати їй. Вже в дома я принесла хліба і ми з мамою почали готовить святковий стіл для гостей бо у мами день народження. Вже в ночі я лижала на кроваті та чогось захотілося пригадати минуле. І чомусь пригадала Андрія... Я чомусь згадала як зробила боляче йому, чомусь я згадала молодші класи.                   Це був 3 клас мені було тоді 9 років, я не багато пам'ятаю але пам'ятаю одне як гірко та жалібно ривів? Ні як гірко та сумно, на останній парті плакав Андрій.    .                        —Чому? Я незнаю... — але одне я пам'ятаю що він плакав із-за мене, я пам'ятаю що ніколи не захищялася від знущань, але тоді чомусь захотіла постояти за себе,після того як я постояла за себе я бачила як він плаче. Але бачивши як він гірко плакав, чомусь мені було по-справжньому шкода його, я лише хотіла підійти та обійняти його, але не могла бо розуміла, що це із-за мене. Я пам'ятаю як подивилася на мене його мати коли прийшла за ним, її обличчя було наповнене злістю, тоді мені сельнише захотілося втікти...Я лише гірко опустила обличчя та проседівши ще декілька уроків пішла додому і в домі від всіх, гірко та тихо плакала в свою подушку, де вибачалася що захотіла захистити себе. Після цього я заснула... Я прокинулася від дзвінка будильника, та зрозуміла що зараз вже 1 вересня! Я швиденько встала та побігла до ванної, де на зеркалі було видне волохате чудовисько, ні справжня Чубака! Зробивши гульку я вмила обличчя та почистила зуби, та нафарбувалася. Вже на кухні я добряче поснідала, і подивилася мультики так мультики не фільми, я обожнюю мультики. Я пішла до кімнати що одягнутися.                                                               —Так.. що одягнути.., білу блузку з юбкою або чорну блузку з штанами. Трішки подумавши, захотілося одягнути блузку з юбкою, це більш жіноче. Я подевилася на годинник, та зрозуміла що вже 7:45!                                         —Блін запізнююсь прийдеться йти на автобус. Швидко одягнувшись я швидко напрямувалася в коридор я взула, не улюблені туфлі та взявши сумку з телефоном і грошима побігла до дверей.                                 — Я побігла! - Закричала,та відразу закрила двері. Вже в садочку я отримала сильний удар холоду, і зрозуміла що зима буде холодною. Взявши на колодці квіти, я вийшла на двір де напрямувалася на зупинку.                   Вже в автобусі я перевірела що нічого не забула, взявши з сумки наушник я почала слухати нову музику яку вчора завантажила. Коли я вийшла з автобуса то побачила багато дітей які прямували до школи з батьками і без, старші та молодші класи. Я лише лигенько стиснула букет квітів та зрозуміла, що це ще одна сторінка життя.