Частина перша::::: Глава перша√

Вже 7 ранку. Ледь встаючи з ліжка я починаю позіхати. На мені зараз біла майка та сірі шортики.На голові в мене суцільний безлад. Заходячи в ванну я бачу себе.Гарне обличчя, оченята блакитні, волосся білосніжне, зовніжність приємна.Починаю чистити зуби. Після того як я почистила то вийшла з ванної.Я як і кожен підліток мого віку маю йти до школи.Це вже останній рік мого навчання тож я старатимуся закінчити його добре.Вже підходячи до шафи. Починаю думати. Потім беру білу блузку, чорні легінси, білі кросівки та чорну коженку. Волосся розчесала та лишила розпущеним.Одягнувшись та намалювавши стрілки я була готова. Вийшовши з кімнати я спустилась по сходах. На диво я зустріла маму яка готувала щось на кухні. Це була моя улюблена страва: млинці з варенням. Мило усміхнувшись їй я сіла за стіл.

-Лідія, будеш снідати?-запитала мама.

-Звісно! Я така голодно що готова зїсти тебе!-усміхаючись відповіла я.

-Доню ти ж знаєш, сьогодні в школі якийсь конкурс. Ти готова?

:::Чорт! Я ж забула!:::

-Так, звісно готова. Я ж завжди готова до всього,-якось відмазалась.

-Ага, ага. Добре ти їж, а я піду візьму ключі. Тебе в школу відвезу,-поклала на стіл тарілку, а сама пішла за ключами.

Моя мама дуже добра. В неї завжди дуже добре виходить готувати їжу, не то шо я. Вона високого зросту, волосся блонд, очі блакитні такі як в мене, худенька.

По снідавши я встала помила посуд та пішла на двір. Зараз осінь. На дворі трохи холодно, але мені нормально. Побачивши що мама вже сіла в машину я закрила за собою двері я помчала до неї. Сівши в машину ми рушили.Вже приїхавши я побачила школу. Вона була великою в ній вчилося близько 500 учнів, серед них були еліти, диваки та звичайні учні. Ви напевно подумали хто такі диваки? А от наші класи розподілені по групах, я входила до еліт школи, диваки це ті учні які мали боздоганну білу шкіру. Виходячи з машини я побачила свою найкращу подругу Кіру. Вона висока дівчина, волосся біляве довге, очі сіро-темні, приємна зовнішність. Попрощавшись з мамою я побігла до неї. Одягнута вона була в світлі джинси, білу блузку, білі кросівки та джинсову куртку. Обнявши її. Вона обняла у відповідь, потім ми відстронилися.

-Привіт! Гарно виглядаєш,-з усмішкою сказала я.

Вона усміхнулася та поправила свою зачиску.

-Дякую, дякую. Ти теж нічогенька,-ми посміхнулися. До нас зразу підбіг Алекс.

Алекс наш найкращий друг. В нього гарне чорне волосся, карі очі, він трішки вищий за мене (в мене ріст 169), приємна зовнішність.

-Привіт, Лід-обнявши мене.

-Привіт, Алекс. Ти гарно виглядаєш,-посміхнулася я. Він теж.

-Я вам не заважаю?-відповіла Кіра яка стояла та дивилася на нас.

-Що ти! Може ходімо вже на уроки?-сказала я. Ми всі троє зайшла в приміщення.

Наша школа була елітою тож я і Кіра були популярними дівчатами школи. Популярність я отримала з 5 класу. Від тоді я стала елітою. Кіра отримала еліту ще з перших класів і то в неї сестра була в 7 класі яка була на той час елітою школи. Зараз вона давно випустилась, а наші "титули" ще при нас.Щож ми зайшли в приміщення. Алекс пішов до кабінета Геометрії, а я з Кірою в кабінет Хімії. Заходячи мій погляд зупинився на одному хлопцеві. Він був високий, на його шиї виднілась татуювання у вигляді "місяця", очі були карими, волосся світло коричневе,доволі приємна зовнішність. Він глянув на мене, а потім відвів погляд на хлопців. Я опустила погляд, Кіра підійшла до третьої парти від дверей, я за нею. Сівши я відчула як хтось про мене говорив, обернувшись я побачила того хлопця. Він говорив про щось, а точніше про когось.

-Ей, а ця дівчина, з білим волоссям та блакитними очима. Хто вона?-запитав той хлопець в однокласника.

-Якщо ти про те хто вона з групи то вона еліта школи. Ліпше ненаближуйся до неї, а то ще й побити може,-сказав однокласник. Він єгидно усміхнувся.

-Ага побити. Та вона така худенька,слабенька дівчинка. Що вона мені зробить?-запитав хлопець в однокласника

:::Щоо?! Худенька, слабенька дівчинка?!Він у мене точно получе!:::

-Я б так не сміявся. Вона того року завалила нашого приятеля, який назвав її " Тупою шкапою". Вона може побити так, що рано з ліжка не встанеш.

-Ми ще подивимось,-він хитро усміхнувся глянувши мені ввічі.

Я відвернулась. Через кілька хвилин, до мене підійшов той хлопець. В руках він тримав щоденник та зошит. Кіра кудись втекла і він нагло сів на її місце.

-Ей, тут занято! Встав і знайти собі інше місце!-намагалася його прогнати, але він впертий не за хотів.

-Лідія, ти що не хочеш щоб коло тебе сидів такий гарний хлопець як я?-він з здивуванням запитав піднявши одну брову.

-Звідки ти знаєш як мене звати?-він лише єгидно усміхнувся та подивився своїми карими очима на мене.

-Мало ти знаєш. Я б ліпше на твоєму місці був би привітнішим зі мною.

-Ага привітнішим з тобою може бути тільки сліпий. Давай встав та пішов до своїх пациків!-хотіла його штовхнути, але він сам встав. Та подивився в останнє на мене.

-Ми ще побачимось Лідія Зол,-так моє призвіще Зол, але звіки він знає про мене стільки. Як звуть? Призвіще?Цікаво хто він?

Мої думки перебив шкільний дзвінок.В кабінет прибігли учні та навіть Кіра. Вона сіла коло мене та шепотом заговорила.

-Знаєш що?-вона його так задала що я почала переживати.

-Що?

-Я забрала в Ітана його речі з роздягалки,-з єгидною усмішкою мовила вона.

-Навіщо? Це що така помста?-піднявши одну брову.

100%Так! Як він мене перед всією школою зганьбив, так і я його!-річ в тому, що Кіра минулого року мала йти на фізру.Вона переодяглася та поклала свої речі на видному місці, і от Ітан побачив і взяв їх. Кіра коли виходила з спортзалу то зайшла в роздягалку і зрозуміла що її речей немає. Вона на той час була в коротких шортах та топі. А речі які Ітан забрав тупо повісив на вікна в їдальнні, всі почали ржати, а Кіра розплакалась та втекла.

-Але це в минулому. Яка різниця чи помста чи щось і ще.

-Ти занадто добра, вона це сказала, і япочула як на другій парті почав хіхікати той хлопець. Чорт та я навіть ім'я його не знаю!